Байєрсдорф, оберштурмбаннфюрер та командир».
В окремих підрозділах також було вжито жорстких заходів для підтримання дисципліни. У саперній роті Іван Ремболович чітко заявив своїм людям: «Ми весь час перебуваємо у ворожому оточенні, тому будь–яке порушення дисципліни — взяття чужого майна чи вживання горілки — закінчиться військовим трибуналом, не дивлячись, чи це стрілець, чи офіцер»[84].
28 лютого 1944 року бойова група «Байєрсдорф» виступила у свій перший бойовий рейд у загальному напрямку Цешанув — Тарноград — Білгорай, маючи останній як кінцевий пункт.
Погода не дуже сприяла маршу, йшов сніг з дощем. Дорога була важкою — засніжені місця змінювалися чистим льодом і навпаки. Судячи з усього, маршувала група не єдиним кулаком, а розрізненими підрозділами. Перше зіткнення з партизанами відбулося практично відразу. За спогадами Ярослава Овада, коли їхня рота під командуванням оберштурмфюрера СС Шнеллера піднялася на горбок, то була обстріляна з кулеметів і гвинтівок. «Ми зразу ж розсипалися в лаву і залягли, щоб зменшити втрати (тобто зробили все, як їх вчили на вишколі. — Авт.). Поставивши скоростріли на становища (йдеться про станкову версію кулемета MG‑42. — Авт.), відкрили вогонь по нападниках. Казали нам окопуватися. Але де там. Земля замерзла, що важко випорати ямку не то що справжній окоп. Полежали ми так до вечора, добре змерзли і щойно коли добре стемніло, зібрали нас і пішли ми гусаком (один за одним) стежкою в сторону села». Під час цього маршу один зі стрільців підірвався на протипіхотній міні і йому відірвало ногу по коліно. «Крики, зойки, пошуки санітара… А ми йдемо далі, і душі наші на плечах. Ану ж знову хтось стане на міну. А може, і я…»[85]
Служба під час «айнзатцу» швидко перетворилася на безкінечні марші по засніжених дорогах
Іншим підрозділам бойової групи пощастило більше, і Цешанува вони досягли без пригод. Партизани покинули містечко без бою, знищивши відходячи урядові структури та засоби зв'язку. Тут Байєрсдорф і зупинився для вивчення обстановки і розробки подальших планів дій.
Цешанув був польським містечком, українців у ньому було небагато, тому місцеве населення зустріло дивізійників насторожено.
Майже відразу по радіо були отримані повідомлення, що дві великі групи партизанів, чисельністю по 700–800 осіб кожна, намагаються прорватися крізь шлях бойової групи у напрямку Уланова (стик річок Сян і Танев). Оскільки ця місцевість була поза тереном дій бойової групи, найімовірніше, партизани намагалися спокійно пересидіти там якийсь час, тим паче, що Вершигора з Наумовим на своїй зустрічі на початку лютого обговорювали подібну тактику дій — постійно маневрувати по різних районах, щоб німці не встигали перекидати сили і завдяки цьому виходити з-під удару[86].
Офіцер бойової групи, німець, озброєний пістолетом–кулеметом MP‑35.I «Бергманн». Ці пістолети випускали в 30‑х роках для озброєння військ СС та поліції. Усього було випущено 40 000 одиниць. У 1944 році вони вже були рідкістю, хоча ще траплялися на озброєнні поліційних частин і тилових підрозділів
Мабуть, цього самого дня, 28 лютого, Байєрсдорф скликав свій штаб та командирів частин на оперативну нараду, де офіцерам донесли дані розвідки і поставили найближчі тактичні завдання. Насамперед було ухвалено рішення провести глибоку розвідку, до 17 кілометрів у запілля, з метою виявити дислокацію партизанських відділів за напрямком подальшого рейду бойової групи. Здійснювати цю розвідку мали кавалеристи Романа Долинського, який особисто її спланував та якомога швидше рвався у бій, однак, на його розчарування, Байєрсдорф категорично заборонив вступати в бойові зіткнення, хіба що у випадку оборони.
Для цієї розвідувальної місії Долинський створив бойову групу із 75-ти кавалеристів, озброєних гвинтівками, пістолетами–кулеметами та ручними гранатами, посилених важким озброєнням — два важких кулемети і два легких міномети, які «позичили» у піхотному батальйоні Бріштота. Це важке озброєння пересувалося на звичайних санях, що були реквізовані у селян, а коні та погоничі для них були взяті з артилерійського куреня.
Розвідувальний рейд Долинського, за його споминами, розпочався ввечері того ж дня і тривав десь півтори доби. Терен був лісистим, а тому дуже небезпечним, бо існувала загроза партизанської засідки. Для забезпечення майбутнього повернення Долинському навіть довелося залишити кулеметну точку та 15 осіб на розі дорожньої дуги, приблизно в семи кілометрах від Цешанува.