Лев Стеткевич під час навчання в 1943 році
Засніженими сільськими дорогами група рухалася доволі повільно, оскільки шляхи були заметені снігом та нерідко заміновані. Так, одна зі штурмових гармат підірвалася на міні та вийшла з ладу. Також група втратила один «Швіммваген», колеса якого відлетіли під час руху засніженими полями. Враховуючи, що «Швіммваґени» якраз і призначалися для руху по бездоріжжю, можна уявити, в яких умовах доводилося діяти українським добровольцям. До того ж, разом з бойовими частинами пересувались артилерія, обози, пересувні кухні, польові медичні та ветеринарні відділи тощо. Коли гармати чи повозки грузли в снігу, то доводилося витрачати чимало часу, щоб їх звільнити. З іншого боку, в разі потреби можна було відразу задіяти допоміжні підрозділи, наприклад, для термінового ремонту чи для надання медичної допомоги. Проте партизани цим користувалися сповна, постійно вислизаючи від переслідувачів, тим паче, що завдяки агентам серед місцевого населення вони були добре поінформовані про маршрути пересування бойової групи. Після війни Лев Стеткевич писав з цього приводу: «Марш через села важкий, бо з обозами, артилерією та кухнями. Думаю, що партизани собі з нас багато не робили, обсервуючи, як то все грузне в снігах»[96].
Дивізійники переходили кордон двох польських воєводств — Люблінського та Підкарпатського - і старий етнографічний кордон Польщі та Галичини. Місцеве населення швидко відреагувало на початок активних бойових дій у цьому районі. Майже будь–який рух між навколишніми містами та селами припинився. Пересування дорогами було обмежене ще й тому, що партизани та польські підпільники активно мінували всі шляхи, до яких могли дістатися. Однак завдяки цьому шляхи були вільні і пересуванню групи нічого не заважало, крім мін та снігу.
Командир піхотного батальйону Карл Бріштот був одним з найбільш відзначених німецьких офіцерів, переведених до української дивізії військ СС. Австрієць з походження, він вступив у СС ще в 1933 році. З 1937 року служив у поліції, у вересні 1940 року був зачислений до поліційної дивізії СС, у лавах якої брав участь у боях на Східному фронті та був відзначений кількома нагородами за хоробрість. Знімок з його особової справи
За спогадами Лева Стеткевича: «По дорозі ми зустрічали цілі попалені села і тільки комини стирчали. Були то українські села, жителі яких ще весною 1940 р. переселились на Україну, заманені більшовицькою пропагандою. Польські партизани попалили такі села, щоб не було куди вертатися. Для них, очевидно, було корисно, що деякі автохтони покинули свої місця»[97]. Про те саме згадував і Володимир Кецун: «Населення сіл було мішане: поляки, українці, римокатолики, православні. Між населенням панувала жахлива ненависть. То й не диво, що, маршуючи крізь села, ми зустрічали згарища будинків, тільки комини стирчали зі снігу»[98]. Зрозуміло, що таки згарища доволі гнітюче діяли на свідомість українських вояків. Тут треба підкреслити, що більшість цивільного населення, незважаючи на національність, мала на меті лише одне — вижити та уникнути конфліктів з військовими чи партизанами.
Тарноград у 1940 році — вояки Вермахту спокійно будують казарму. Через чотири роки Тарноград опинився в епіцентрі активності радянських партизанських загонів, а німці були змушені ховатися за стінами бункерів і чекати, коли їм на допомогу прийдуть українські дивізійники
Кавалерійський підрозділ Долинського був на чолі маршу, проводячи передову розвідку, і він був першим відділом бойової групи, що під вечір цього дня вступив у Тарноград, який партизани вже кілька годин як залишили.
Інші частини розтягнулися на марші. Так, артилерійська батарея отримала наказ виступити в напрямку села Новий Люблинець. Як тільки маршова колона виступила, всі почули два голосні вибухи в напрямку маршу. Як виявив нашвидкуруч відправлений туди кінний розвідувальний загін, партизани підірвали мости до сіл Старий і Новий Люблинець. Тому артилеристам довелося йти обхідним маршрутом через Улазів, який, як виявилося, зайнятий партизанами. Виникла перестрілка, після якої партизани відійшли «з малими втратами». Артилеристи пройшли через Улазів і рушили на Люблинець по важких, заметених снігом, дорогах, де і зупинилися, зробивши 25 замість запланованих спочатку семи кілометрів.