Незадовільне забезпечення дивізійників їжею призвело до незаконних дій українських вояків під час реквізиції продовольства в польського населення. Хоча загалом взаємини дивізійників з польськими мешканцями були адекватними і великих ексцесів вдалося уникнути, проте суттєвим моментом, який їх погіршував, була «реквізиція», або «конфіскація» (щоб не сказати крадіжка), вояками продуктів харчування в польських селян. Ще раз наголосимо, що це все було суворо заборонено наказами (достатньо згадати наказ Байєрсдорфа від 27 лютого) і жорстко каралося, але повністю викорінити подібні випадки було неможливо. Це і зрозуміло, бо забезпечення вояків продовольством не можна було назвати повноцінним, адже вояк, який зголоднів, займатиметься пошуком їжі, а не виконанням бойового завдання.
Михайло Качмар, ваффен–оберштурмфюрер та ад'ютант бойової групи, був одним із тих, хто займався постачанням харчів
Зазвичай селянин ніяк не міг довести, що вояки «реквізували» в нього ті чи ті продукти, до того ж сперечатися з озброєними й обмундированими в уніформу військ СС українцями полякові було собі дорожче. Однак іноді правда випливала назовні. Найбільшого розголосу дістав інцидент з командиром 2-ї роти ваффен–оберштурмфюрером Богданом Соболевським.
Під час постою в селі Сіль вояки 2-ї роти «реквізували» (тобто банально вкрали) свиню в польського селянина. Той подав скаргу Бріштоту, який викликав до себе командира роти Соболевського і запитав, що й до чого. Соболевський відповів, що нічого не знає. Проте командир першого взводу, німець, заявив, що він разом із Соболевським якраз їли свинину. Того самого вечора, 13 березня 1944 року, «поручник Соболевський понаписував листи і в присутності сотенного писаря, стрільця Манорика, вчинив самогубство. Манорик зараз зголосив командирові. Було знайдено листа зі з'ясуванням мотиву. Виявилося, що Соболевський зробив таке з метою захисту честі старшини»[127]. Приблизно те саме написав і Михайло Длябога: «Вночі перед заладуванням (за його даними, 19 березня. — Авт.) застрелився один наш старшина. Була це дуже чесна й амбітна людина. Прізвище його вже призабув. Причиною була крадіж свині його частиною, про що він не знав, всі йому говорили про те, а він давав слово честі, що його частина цього не зробила. Потому знайшли, як свиня варилася в кухні його частини»[128].
У рукопису під назвою «Хроніка дивізії «Галичина», датованому 1943–1944 роками, що зберігається в одному з українських архівів, у запису від 21 березня 1944 року ці події подано трохи інакше. Там чітко вказано, що вся бойова група грабувала польських селян, але саме вояки Соболевського показали себе з найгіршого боку. Далі подано такі рядки: «Соболевський, щоб урятувати честь нашого стрільця, грабунки ці взяв на себе, сказав, що він дав наказ грабити, — і застрелився». Далі було вказано, що німці не повірили, що Соболевський віддав такий наказ, але оцінили шляхетність його вчинку. Поховали його з військовими почестями[129]. Справді мужній вчинок Соболевського не може приховати того факту, що «конфіскації» вояками дивізії продуктів харчування в польських селян досягали чималих масштабів. Проте це не є чимось незвичним, бо ще раз підкреслимо, що конфіскацією продуктів в місцевого населення займалися вояки всіх армій в усіх війнах.
Могила Богдана Соболевського
Треба також звернути увагу на твердження, що періодично спливають на поверхню щодо скоєння військових злочинів проти цивільного населення вояками бойової групи. Зазвичай у цьому сенсі люблять цитувати рядки з дивізійної історії Вольф-Дітріха Гайке: «Незабаром до дивізії почали надходити різні повідомлення про погану поведінку вояків бойової групи. Цього треба було сподіватися. Адже вояки дивізії ще не закінчили свого бойового навчання, а їхні німецькі старшини й підстаршини були молоді та недосвідчені. Не треба ще забувати, що бойову групу надіслано в околиці, в яких чимало польського населення, а то і в чисто польські околиці. Стара ворожнеча між поляками та українцями мусила тут виявитися»[130].
Вище ми цитували Михайла Длябога, що коли дивізійники вперше заходили до польських хат, то їхні мешканці «прямо блідніли зі страху», та про чутки, що їх розпускали по селу останні два тижні, що от–от прийдуть українці й почнуть мордувати і катувати польських селян[131]. Зрозуміло, що з такими настроями поляки очікували якихось каральних акцій. Певного «антипольського» настрою українцям додавали й відомості про знищені поляками українські села, про які згадували Стеткевич та Кецун.