Майже відразу бригадефюрер СС Фосс зв'язався по радіо з Головним оперативним управлінням СС у Берліні із запитанням: чи є офіційний наказ Гіммлера на формування бойової групи з дивізії «Галичина», чи ні. Звідти відповіли, що такого наказу нема. З цього приводу Фосс писав у своєму звіті від 16 березня 1944 року: «Наказ для формування бойової групи був відданий по телефону обергруппенфюрером СС Коппе, який у цьому питанні був повністю підтриманий Головним оперативним управлінням СС. Я передав цей наказ у штаб 14-ї дивізії. Усі подальші зносини відбувалися напряму між Коппе та 14‑ю дивізією. На вимогу обергруппенфюрера СС Коппе я по телефону обіцяв йому посилити бойову групу чотирма штурмовими гарматами. Жодне письмове підтвердження з цієї справи відсутнє»[14]. Такими були передумови створення бойової групи.
Бернгард Фосс, бригадефюрер СС та комендант навчального табору військ СС Гайделяґер, де формувалися дивізія та бойова група
Офіцери штабу дивізії сприйняли цей наказ у штики. Байєрсдорф відразу повідомив штаб Коппе у Кракові, що дивізія не може створити таку бойову групу, оскільки особовий склад ще остаточно ненавчений, готових з'єднань нема, а необхідні зброя і транспорт для забезпечення мобільності такої кількості вояків — відсутні[15]. Однак Коппе швидко відхилив усі заперечення, наголосивши, що це розпорядження надійшло особисто від Гіммлера. Після цього сперечатися вже не було сенсу — наказ потрібно було виконувати.
До формування групи штаб дивізії приступив цієї самої ночі на 10 лютого 1944 року. Здебільшого це проходило на папері — розписувалася структура підрозділів, ішло обговорення яких офіцерів до них відправити, яке спорядження та озброєння виділити. Кілька годин пішло на наради з командирами частин, після чого Байєрсдорф доповів у Краків, що зможе виставити значно «полегшену» бойову групу, ніж та, що вимагав Коппе. Дивізія мала технічну можливість виставити лише один збірний піхотний батальйон, підсилений однією батареєю легкої артилерії, однак оскільки командний склад батальйону треба було призначати з нуля, то бойова група може бути готова до маршу не через зазначені 24 години, а через 48 годин. При цьому Байєрсдорф чітко зазначив, що жодної бойової вартості ця група не матиме, необхідного транспорту нема, тому командуванню не треба мати жодних ілюзій з її приводу і що особисто він не може нести відповідальність за її дії. Всю відповідальність за формування бойової групи має нести вище керівництво.
Після цього Коппе пішов на компроміс — з ранку з його штабу в Кракові прийшло повідомлення, що дивізії дається трохи більше часу на формування бойової групи[16], поки не будуть вжиті всі необхідні заходи, підібраний персонал і не владнані труднощі з транспортом, хоча і зазначалося, що бойова група повинна бути готова в найближчий час. Після цієї звістки настрій у штабі дивізії значно поліпшився — всі думали, що минулося. Судячи з подальших подій, у цей проміжок часу дивізія отримувала потрібне їй озброєння, спорядження та амуніцію.
Минуло кілька днів, і 15 лютого у штаб Байєрсдорфа прийшов новий наказ від Коппе (і знову нібито за дорученням рейхсфюрера СС Гіммлера): сформувати бойову групу, підпорядковану Коппе, і впродовж 24 годин відправити її в район на північний захід від Львова для боротьби з партизанами[17]. Так що всі попередні застереження штабу дивізії щодо небоєздатності дивізійної бойової групи не були взяті до уваги.
15 лютого о 22:00 ваффен–штурмбаннфюрер Микола Палієнко, командир 4‑го артилерійського дивізіону 14‑го артилерійського полку СС, разом з ваффен–унтерштурмфюрерами Михайлом Длябогою, Сергієм Росликом та Василем Крайчиком були викликані у штаб дивізії до Байєрсдорфа. Там Палієнко дізнався, що формується бойова група під командуванням самого Байєрсдорфа, в який він та його офіцери візьмуть участь. Артилеристи отримали чіткий наказ до 12:00 16 лютого створити артилерійську батарею із 6 гармат. При цьому Байєрсдорф заборонив будити вояків, а готувати батарею до маршу повинні були лише офіцери та унтер–офіцери.
На прикладі формування артилерійської батареї ми можемо проаналізувати, як створювалася бойова група. За спогадами Михайла Длябога[18], завдання це було не легке, бо в той момент 14‑й артилерійський полк СС ще перебував у стадії формування, а його вояки почали тренуватись як екіпажі гармат лише з кінця 1943 року, а до того проходили базовий вишкіл. До того ж, на той момент полк не мав достатньої кількості возів та коней для транспортування гармат. Усе це вони мали терміново отримати та утворити збірну батарею за 14 годин. У наявності був тільки особовий склад, однак вояки, каноніри та їздові майже не мали ніякого вишколу. Варто зазначити, що забезпечення під час формування бойової групи було на високому рівні, бо все необхідне — зброю, упряж та амуніцію — артилеристи отримали ще до ранку, з дивізійного батальйону постачання. Найважчим завданням було складання упряжі, бо виявилося, що ніхто того робити не вмів, і ваффен–унтерштурмфюрер Длябога особисто був змушений складати упряж на коні за допомогою навчального малюнка. Ця деталь свідчить про те, що підготовка особового складу артилерійського полку була на дуже низькому рівні, і тому керівництво дивізії мало рацію, коли постійно про це наголошувало.
14
Melnyk М. То Battle: The Formation and History of the 14. Gallician SS Volunteer Division, p. 96.
15
Брак озброєння був пов'язаний із тим, що економіка Німеччини в цей час уже не могла належно забезпечити оснащення збройних сил, тому з подібними проблемами стикалися всі роди військ Вермахту, зокрема і війська СС.
16
Melnyk M. To Battle: The Formation and History of the 14. Gallician SS Volunteer Division, p. 97.
17
Landwehr R. Fighting for Freedom: the Ukrainian volunteer division of the Waffen-SS, p. 39.
18
Раніше Длябога був учителем в середній торгівельній школі. На цей момент йому було 39 років.