Легка артилерійська батарея з шести 105‑мм легких польових гаубиць leFH 18/40 на кінній тязі. Батарея складалася із двох взводів, по три гармати у кожному. Командиром батареї був 48-річний ваффен–штурмбаннфюрер Микола Палієнко. Це був один з найдосвідченіших українських офіцерів військ СС, ветеран Російської імператорської армії, в лавах якої воював у Першу світову війну, армії УНР та Війська Польського, де в 1934 році закінчив академію Генерального штабу. Михайло Длябога обійняв посаду вогневого офіцера, а Сергій Рослик та Василь Крайчик очолили взводи. Пізніше, коли бойова група прибула у Любачів, Палієнко фактично перейшов до її штабу, а функції командира батареї перебрав на себе Длябога. Загальна чисельність особового складу батареї сягала близько 300 осіб, з яких майже всі були українці — лише один унтер–офіцер був німцем[25].
Протитанковий взвод мав дві гармати. Командир — ваффен–унтерштурмфюрер Іван Тарнавський (41 рік).
Саперна рота під командуванням 47-річного ваффен–гауптштурмфюрера Івана Ремболовича, колишнього царського офіцера та учасника Визвольних змагань 1917–1920 років. Загальна чисельність роти сягала близько 250 вояків. Серед офіцерів роти був 37-річний ваффен–оберштурмфюрер Юрій Черкашин.
Микола Палієнко, командир артилерійської батареї і один з небагатьох компетентних українських офіцерів військ СС. На знімку він у ранзі ваффен–штурмбаннфюрера на посаді командира 4‑го артилерійського дивізіону 14‑го артилерійського полку військ СС. Це був один з найдосвідченіших та авторитетних українських старшин. Загинув під Бродами
Кавалерійський розвідувальний підрозділ чисельністю 120 вояків, під командуванням 43-річного ваффен–гауптштурмфюрера Романа Долинського[26]. За спогадами Длябога, цей підрозділ був приділений до артилерійської батареї, однак, судячи зі споминів самого Долинського, існував він окремо.
Телефонний взвод зв'язку чисельністю 35 осіб під командуванням ваффен–унтерштурмфюрера Адріана Демчука.
Польовий санітарний взвод чисельністю 35 осіб.
Ветеринарне відділення чисельністю 15 осіб під командуванням 38-річного ваффен–унтерштурмфюрера доктора Володимира Кішка.
Господарська рота постачання та забезпечення чисельністю близько 100 осіб під командуванням ваффен–оберштурмфюрера Остапа Поляківа-Сквірського (41 рік).
За деякими даними, групі були надані чотири штурмові самохідні гармати, які були на оснащенні табору Гайделяґер. Найімовірніше, це були самохідки Stug‑III старих модифікацій, що їх використовували для навчальних цілей. Цікаво, що Роман Долинський згадує про танки, які були надані бойовій групі, називаючи їх «Тиграми», хоча зрозуміло, що ніяких «Тигрів» там і близько не було, як і танків інших сучасних типів — на той момент вони були конче потрібні на фронті. Вочевидь, що за «Тигри» Долинський прийняв саме ці штурмові гармати. Жодних відомостей про те, хто командував цим штурмовим відділом, нема, але за свідченнями самохідки зазвичай перебували при штабі бойової групи та надавалися на підсилення піхотних рот.
Зауважимо, що в українській історіографії вважають, що до складу бойової групи було введено два батальйони замість одного і що цим другим батальйоном командував Іван Ремболович. Ця інформація поширилася ще з ветеранських спогадів. Однак насправді батальйон у групі був лише один, а також окремо існували саперна рота та протитанковий взвод, які помилково «об'єднали» в окремий батальйон українські ветерани.
Командир саперної роти ваффен–гауптштурмфюрер Іван Ремболович. На жаль, нема жодної світлини Ремболовича часів його служби в дивізії. На цьому знімку 1916 року молодий Ремболович у званні штабс–капітана Російської імператорської армії. В Першу світову війну був нагороджений орденами Святого Станіслава та Святої Анни (обидва III ступеня) та орденом Святого Володимира IV ступеня. У Другу світову німці нагородили його Хрестом військових заслуг 2‑го класу з мечами
26
У період Визвольних змагань Долинський служив в УГА (прийнято вважати, що він мав там ступінь хорунжого), потім вступив до лав Червоної армії, де і прослужив до 1922 року. Також був членом КП(б)У, де зробив непогану кар'єру — в 1934 році став заступником начальника політичного сектора колгоспних господарств при Київському обласному земельному управлінні. Його посада в 1932–1933 роках — завідувач сектору зернових та бурякових районів Харківського міського партійного комітету — дозволяє припустити, що Долинський був одним із відповідальних за Голодомор на місцях. Одночасно, протягом 1923–1934 років був інформатором Бердичівського окружного відділу ҐПУ. 23 серпня 1935 року заарештований по справі КПЗУ, 27 січня 1936 року засуджений на 5 років, але є припущення, що покарання відбував у м'яких умовах. Узагалі в біографії цієї людини багато темних і неоднозначних сторінок, достовірно відомо лише те, що Долинський був зовсім не тим, за кого себе видавав у дивізії. Так, у німців Долинський позиціонував себе як колишній підполковник РСЧА (саме так зазначено в його обліковій картці офіцера військ СС), що прослужив в РСЧА до 1935 року, хоча архівні дані не підтверджують цих даних. Див.: Тинченко Я. Комуністичний секретар з дивізії військ СС «Галичина» // «Цитаделя», № 2 за 2009 рік; Stammkarte / Roman Dolinskij.