— Якщо мене звільнили, тоді дозвольте мені негайно виїхати до Нью-Йорка.
— Спочатку доведемо до кінця курс лікування, а потім ви поїдете туди, куди вам заманеться.
— Я можу долікуватися там, де моє харчування не регламентуватиме охоронець.
— Пане Дігон, народ обурений злочинством єврейської терористичної організації, і ми зобов’язані відповідати за вашу безпеку; пробачте, але, якщо хтось із громадян рейху уб’є вас пострілом у скроню, оживити ми вас уже не зможемо. Нам хотілося б, щоб ви розповіли в пресі про те, що брехня, яку поширюють вороги про нашу вигадану жорстокість у тюрмах, не має нічого спільного з дійсністю. Так, вас заарештували, причому випадково, так, ви сиділи одну ніч у камері, і бандити, заарештовані за пограбування й насильство, вчинили над вами звірячу розправу, та коли б не допомогли наші тюремні лікарі, то ви зараз лежали б у сирій землі, пане Дігон. Вам би слід розповісти про те, що наша юриспруденція не карає невинних, хоча від випадковості в нашому житті ніхто не гарантований, по-моєму, про це є навіть у талмуді…
— У такому разі я повторюю своє запитання, пане офіцер… Не маю честі знати вашого імені…
— Ейхман… Моє прізвище Ейхман.
— Отже, пане Ейхман, після такого роду заяви я зможу покинути рейх?
— Безперечно. Ви покинете рейх, якщо хочете цього, але не зразу після такої заяви… Вам ще треба буде вирішити свої фінансові справи, та й не слід вам зразу виїжджати — можуть бути кривотлумачення: мовляв, Дігона просто примусили виступити з такою заявою.
— А чи не може бути такий варіант: я виступаю із заявою, в якій дякую німецькій юриспруденції й медицині, а після цього ви відмовляєте мені у виїзді на батьківщину?
Невже ви думаєте…
— Так, пане Ейхман, я думаю саме так. І мені потрібні гарантії.
— Я можу зрозуміти вас, — помовчавши, відповів Ейхман. — Гаразд. Кого б ви хотіли мати гарантом?
— Когось із представників наших фірм.
— Це будуть американці? Ні, такий варіант нас не влаштує Можливо, ми зупинимося на комусь із ваших німецьких контрагентів?
— Будь ласка.
— Кого б ви хотіли запропонувати?
— Доктор Шахт.
— Це неможливо. Доктор Ялмар Шахт — член імперського кабінету міністрів.
— Доктор Абс? А може, Дорнброк?
— Дозвольте мені порадитися з керівництвом. Можу вам сказати, що обидва вони, хоч і фінансисти — а ви знаєте, що наша партія виступає проти фінансового капіталу і великої буржуазії, — нічим себе не скомпрометували й займають нейтральну позицію. Звичайно, мені доведеться переговорити з ними — чи погодяться вони виступити вашими гарантами. А втім, нам потрібен один гарант. То хто ж із них? Абс? Чи Дорнброк?
— Добре, — пожувавши беззубим ротом, відповів Дігон. — Давайте зупинимося на Дорнброку.
…Дорнброк потиснув худу руку Дігона й прошепотів:
— Боже мій, що з вами, Самуель? Який жах, бідолашний ви мій… Ейхман розповів мені, що вас покалічили бандити в камері під час випадкового арешту… Є ще якийсь Дігон, якого шукали, а взяли помилково вас…
— І ви повірили в це, Фріц? — гірко всміхнувся Самуель. — Фріц, це все брехня! Мене побив їхній слідчий у гестапо! А тепер вони хочуть, щоб я обілив їх. Мабуть, Баррі натиснув на них через державний департамент. І вони хочуть, щоб я сказав, ніби все це, — він показав висохлими руками на своє покалічене обличчя, — діло рук бандитів… Не тих бандитів, які допитують, а нікчемних, нещасних, темних злодіїв. Я зроблю таку заяву, щоб вирватися з цього пекла…
— А дома ви розкажете всю правду про цих недолюдків, я розумію вас…
— Звичайно! Про це не можна мовчати. Світ здригнеться, коли я розповім про ці звірства. Досить подивитися на моє обличчя… Це страшніше за слова…
Дорнброк сказав Ейхманові, заїхавши до нього в імперське управління безпеки:
— Його не можна випускати. Відправте його в табір… У такий, словом, звідки не дуже скоро виходять. Але хай він живе… Ним можна торгувати. Звичайно, вся власність Дігона переходить у розпорядження моєї компанії, але це має бути зроблено таємно. Аріїзація підприємств Дігонів, та й годі. А куди пішли їхні капітали — це наше діло.
— Це наше діло, — погодився з Ейхманом Гейдріх, — саме тому ми й скажемо, що всі єврейські капітали передано народним урядом у народні підприємства оборонних заводів Дорнброка. Я не люблю лисиць і поважаю позицію. Або — або. В даному випадку це буде корисно не тільки для Дорнброка, а й для всіх інших наших магнатів… Якщо вже з нами — то в усьому й до кінця. А це можливо тільки через клятву на крові.