Незважаючи на те що починаючи з 1952 року все, пов’язане з діяльністю Фрідріха Дорнброка, оточене соковито виписаними «різдвяними міфами», ряд відомостей нам усе ж таки пощастило роздобути. Наприклад, ми дізналися, що пан Дорнброк вів переговори з баварським урядом про купівлю тієї землі в Берхстенсгадені, де стояв будинок Гітлера. Пану Дорнброку відмовили, але він зумів купити землю неподалік, загальною площею вісім квадратних кілометрів. Селяни в навколишніх селах незабаром стали називати цю обнесену металевою сіткою територію «вулканом дракона», бо в гірський маєток провели велику шосейну дорогу для вантажних автомашин, в камінні пробили гігантську штольню й на водоспаді побудували електростанцію, потужність якої давала підставу зробити висновок про її цільове призначення. Вибух, що відбувся в штольні, і відсутність будь-яких відомостей про причини вибуху, який потряс — у прямому розумінні — околиці, дозволяють вважати «атомну версію» єдино розумною. Це дуже нагадувало підземні ядерні випробування. Представник концерну зробив заяву для преси, в якій твердив, що в штольні провадились роботи по уточненню взаємодії систем «центрифуги», призначеної для добування урану «виключно в мирних цілях». Роботи в «вулкані дракона» після цього припинились, але заводи концерну Дорнброка активно, з наростанням випускають жароміцні метали, ракетне паливо, електронну техніку; в його дослідних інститутах вдосконалюються найновітніші системи управління і космічного зв’язку. Нас не може не бентежити, де, в якому місці Федеративної Республіки, на якому з своїх заводів пан Дорнброк продовжує роботи по створенню «особистої» атомної бомби. Треба сподіватися, що уряд канцлера Кізінгера серйозно зацікавиться цим питанням. Нас принаймні не влаштовує твердження статс-секретаря про те, що чутки про роботу Дорнброка в галузі створення «Н-бомби» перебільшені, бо у ФРН нема районів, де можна було б проводити випробування ядерної зброї. Це твердження безпідставне й наївне».
Гейнц Кроне викреслив кілька прикметників, прочитав статтю ще раз і пішов до шеф-редактора «Телеграфу»: коли справа стосувалася концернів Фліка, Дорнброка чи Круппа, Кроне показував свої матеріали і директорові видавництва, і шеф-редакторові газети, щоб разом визначити позицію на майбутнє — на випадок, якщо надійде судовий позов «про наклеп і дифамацію[1]».
— Буде гроза, — сказав Кроне, входячи до шеф-редактора. — Ви відчуваєте, як парить? Ось погляньте, я, по-моєму, непогано розправився з Дорнброком.
— Не треба з ним розправлятися, — сказав шеф-редактор і простяг Кроне свіжі аркуші з телетайпа. — Зараз про нього не можна друкувати нічого, це буде надто жорстоко.
Кроне прочитав повідомлення: «Як стало відомо, болгарський інтелектуал Павло Кочев, що стажувався в Москві, в аспірантурі професора Максима М. Ісаєва по темі «Концерн Дорнброка», вчора увернувся до уряду Західного Берліна з проханням про надання йому політичного притулку. Про це повідомив на прес-конференції директор газети «Курір» Ленц».
— Ну то й що? — здивувався Кроне. — Яку це має причетність до мого матеріалу?
— Перегорніть сторінку. Вони у вас злиплися. Ви не те читали.
«Майор Гельтофф з поліції повідомив пресу, що на квартирі кінорежисера Люса, відомого своїми лівими переконаннями, тільки що знайдено труп Ганса Фрідріха Дорнброка, єдиного спадкоємця всіх капіталів концерну».
1
Дифамація (лат.