– І довго тривав цей роман?
Шевчук знову замовк. І раптом проказав:
– Це досить чутлива тема. І я розповім вам, чим скінчилася ця історія, з єдиною умовою: ви її забудете, щойно вийдете звідси. Не для друку, не для публічного обговорення. Просто хочу, щоб ви зрозуміли, у чому причина нашого з Гайдуком розриву.
– Дякую за довіру,– кивнув я.– Про це можете не турбуватись. Усе, що мене цікавить,– це характер Сергія. У всіх виявах. І я…
– Характер? – перебив мене Шевчук.– Характер у нього завжди був поганий. Не придатний для людського життя. Є в деяких особливий дар – усе псувати власною ослячою впертістю. Компроміс – це не до нього… Вибачите, на чому я зупинився?
– На знайомстві Сергія і Богдани.
– Вона за нього з ходу взялась, і хвилин через двадцять обоє тихцем злиняли з бенкету. Нічого особливого – покаталися містом, десь випили кави, обмінялися телефонами, побалакали. Сергій повернувся піднесений: яка дівчина! Я йому: вітаю. Він: тобто? Я кажу – це не дівчина, а суцільний головний біль. Будуть ве-е-еликі проблеми. І взагалі – вона не для тебе. Він навіть образився. Відповів, що йому начхати. Богдана щира й сердечна. А яка красуня!
Я побажав йому успіху, а подумки посміявся. Його ж не переконаєш. Я ж про неї вже багато всякого знав. Ну й почалося. Серьога втратив розум, поводився, як кавалер із провінції,– квіти, подарунки, залицяння. І домігся-таки свого – вони переспали. Досі не розумію, що вона в ньому знайшла. Що це було: нудьга, пересиченість, пошуки новизни?
– Може, вона побачила в ньому щось особливе?
– А що особливого може бути в людині, у якої в голові тільки м’яч і ворота? Ви ніколи про це не замислювалися? Незабаром вони з Богданою почали регулярно зустрічатися, він мало не переселився до неї. Вона дала йому ключ від своєї квартири… Ні, до нас він, звичайно, час від часу забігав – сяяв, став говорити про весілля. Але з розмов із ним я усвідомив, що стосунки в них складаються досить бурхливо і, незважаючи на його ейфорію, справа йде до розриву. Сергій… він же ні греця не розумів у жіночій психології, а Богдана з тих, до кого потрібний особливий підхід. Гаряча, імпульсивна, сім п’ятниць на тиждень і вісім настроїв на день…
– Як вам здається, вона його кохала?
– Не мені судити. Коли ми зустрічалися в спільній компанії, я іноді спостерігав за нею. На людях вона поводилася рівно. Я – дівчина Гайдука, так вона себе позиціонувала. Але якщо Сергій почувався абсолютно щасливим, вона, як я дедалі частіше помічав, уже нудилася. Занадто вони були різні. І потім: що він міг їй запропонувати, крім своєї закоханості? Який з нього чоловік? У нього всередині зовсім інша начинка, він з іншого тіста. Вона звикла, що весь світ крутиться навколо неї. Вона робить тільки те, що на думку спаде, а він живе за графіком: тренування, школа, матчі, поїздки, тривалі розлуки… І з кожним місяцем у нього лишалося все менше вільного часу. Дійшло до того, що вона зажадала, щоб Серьога кинув футбол, мовляв, треба думати про майбутнє, про бізнес. Але де Гайдук і де бізнес? У нього була єдина надія – на перший серйозний контракт…
– Вони розійшлися?
– А як ви думали?.. Але чекайте, це ще не найголовніше… Той рік узагалі видався складним. І в мене, і в Сергія одночасно почався ігровий спад. Позначилися перевантаження. Команда просіла в турнірній таблиці, почались інтриги, поповзли плітки, у підсумку з лідерів ми втрапили в середняки. Усе це било по нервах – майбутнє знову стало здаватися невизначеним… Та й Богдана до Сергія охолола. Він повернувся до нас, тому що бачилися вони тепер тільки тоді, коли їй цього хотілось. А вона повернулася до свого звичного ритму: тусовки, вечірки, подруги, давні приятелі. Ні, остаточного розриву не було – вона його не кидала, але тримала на довгому повідку. Йому, звичайно, скрутно було, але він усе ще на щось сподівався. І якось пізнього вечора, без дзвінка, але з цілим оберемком троянд з’явився до неї – остаточно з’ясувати стосунки. Ключ від її апартаментів у висотці біля метро «23 Серпня» все ще лежав у нього в кишені… Ну от… А Богдана була не сама. З іншим…
Шевчук пригальмував, немов очікуючи на мою реакцію.
Зненацька мені захотілося глянути на цю Богдану. Може, навіть поговорити з нею. Хоча ніякої особливої необхідності в тому не було. Чи змінилася вона? Чому все розвалилося? Як вона зараз ставиться до цього давнього зв’язку? Напевне, вона, як і раніше, живе в місті, то чому б не скористатися з нагоди…