– Чому б і ні? Гайдук – гарний хлопець, класний спортсмен.
– І що вам пригадується насамперед у зв’язку з його іменем?
– Сергій прийшов до команди у важкий час. «Маяк» ніколи не був грандом, але мав міцні традиції. Уболівальники нас поважали за особливий дух – такий, знаєте, чоловічий, робітничий…
Він на секунду замовк, зосередившись на якійсь точці нижче від коліна, яка відразу вистрілила короткою болісною чергою. Але я не показав цього, очікуючи на продовження.
– Я ж застав епоху розквіту «Маяка». У ті роки він грав у другій лізі СРСР і вважався серйозним суперником. Де ми тільки не побували, з ким тільки не перетинались! Об’їздили весь Союз: Грузія, Вірменія, Казахстан, Узбекистан… Тепер навіть назв цих команд ніхто не пам’ятає. Бувало, по кілька діб проводили в дорозі – спробуй-но дістатися до якогось Абовяна або Чимкента – літаки, поїзди, автобуси… Романтика! Я колись узявся був за мемуари, зіпсував десяток аркушів і кинув: ну кому цікаві спогади якогось там масажиста?..
Я терпів, зціпивши зуби й зрідка киваючи,– доктор не послабляв тиску на мої бідолашні суглоби.
– А після здобуття незалежності справи в регіонах пішли на спад, і всім стало не до провінційного футболу. «Маяк» перетворився на команду-ліфт – від сезону до сезону курсував між Другою і Першою лігами. Далі – гірше. Бували періоди, коли грошей у клубу взагалі не було. Але персонал не розбігся, не кинувся шукати іншу роботу: жили хоч погано, але дружно. Однак щодень ситуація ставала дедалі більш безвихідною. Точку неповернення пройшли, коли в один далеко не прекрасний день нам звеліли з’явитись і забрати трудові книжки. Отут і виник Андрій Юрійович Черниш – нізвідки, як чортик із табакерки.
– Лікарю! – страдницьким тоном звернувся я.– Історію з Чернишем можна опустити – я в курсі.
– Он як? Що ж, тоді вперед: питайте.
– Як Гайдук опинився в «Маяку»?
– Це мені невідомо. Але з’явився він майже одночасно з Чернишем. Перед тим у клубі майнула чутка, що команду посилить не просто вихованець «Динамо», а діючий гравець, узятий в оренду. Ого! Такі птахи до нас іще не залітали! Ми вирішили, що одержимо розбещеного, примхливого хлопця, який стане качати права на кожному кроці, морочити голову й грати впівноги. Нічого подібного! Сергій виявився стриманим, привітним, але вкрай небагатослівним хлопцем. Дотримувався субординації, був ввічливий з усіма незалежно від статусу. Він у той час був ще зовсім зелений – що ти, всього двадцять років! Хоч і встиг пограти за «Динамо-2», регулярно забивав, виходив на поле й за основну динамівську команду. З тренером – у нас усі звали його Санич – мав добрі стосунки, хоча той не любив возитися з молодняком і щодо дисципліни був жорсткий далі нікуди… Ні, звичайно, він не в один день адаптувався. У нас же не Київ, усе інакше. Екіпірування на вагу золота, форму доводиться берегти, навіть прати самому… І бутси в порядку тримати. Обслуги в «Маяку» не було, а в моїй сфері – так і взагалі жах. Ні тобі сучасних препаратів, ні апаратури для відновлення. Йод, зеленка, аспірин, нашатир. Зі знеболювальних – новокаїн. Уявіть!..
Він нарешті дав спокій моїй лівій нозі. Не встиг я зітхнути з полегшенням, як він узявся за праву.
– Гайдук не став заморочуватися пошуками квартири – жив на тренувальній базі. Ну, на динамівську вона не схожа: просто старий двоповерховий корпус якогось колишнього пансіонату, ледь підремонтований. Угорі житлові номери, внизу – їдальня та службові приміщення. Телевізор у холі, номери – два ліжка, між ними тумбочка, поряд шафа. Там же туалет і душ. Їжа – від куховарки баби Мані, непогана. Не подобається – готуй сам або їдь у кафе. Улітку – хмари комарів, зате повітря чисте, як кришталь. Там навіть Інтернету не було, натомість пристойна бібліотека…
Мій співрозмовник плив у своїх спогадах усе далі. Треба було повернути його до того, що цікавило мене.
– Ну а Гайдук?
– Гайдук?
Юрій Миколайович наче лещатами стис моє багатостраждальне коліно. Я мимоволі охнув.
– Потерпіть, нічого страшного… Він виявився надзвичайно впертим хлопцем. Якщо вже в нього склалася своя думка – нізащо не відступить, скільки б доказів йому не наводили. В іншому поводився дуже пристойно. Ніхто жодного разу не бачив його нетверезим або з похмілля, до тренувань ставився надзвичайно відповідально. Дивно для хлопця його віку, правда ж? Ні, що стосується футболу – тут він справжній атлет.
– Ви маєте на увазі фізичні кондиції?
– І це теж. Як вам пояснити… Хлопцеві пощастило: йому від природи дістався дуже сильний і витривалий організм, хоч у космос відправляй. Міцна кістка, чудові суглоби, еластичні м’язи з вибуховою реакцією. А швидкість! Але все це тільки інструмент, яким треба вміти розумно користуватися. Сергій не дуже беріг себе на полі, але техніка й фізичні дані допомагали йому уникати серйозних травм, а це – рідкість! Це ж так часто трапляється: кістка в кістку, відкритий перелом – і все, готовий! А буває, що й на рівному місці: оступився, заточився, у результаті – порвана зв’язка…