Слово «стеження» мені подобалося ще менше, ніж порівняння з папараці. Але яку корисну інформацію я зможу добути в результаті візуального спостереження за своїм героєм на відстані? Не так уже багато: розпорядок дня, точки, які регулярно відвідує мій герой, контакти – точніше, та їх частина, яка виявиться для мене доступною. Утім, може підвернутись і щось серйозніше…
Щойно не без проблем вичитаний макет «Території футболу» пішов до друкарні, змучені колеги почали розповзатись, а шеф подався в кафешку по сусідству – ковтнути свої «антистресові сто», я перехопив Русланчика. Той, своїм звичаєм, нікуди особливо не поспішав і завжди був готовий побалакати.
Незабаром, без особливих зусиль повернувши розмову в потрібному напрямку, я вже знав точну адресу Сергія Гайдука, номер його місця на підземному паркінгу й навіть те, що двері, які ведуть у його квартиру на двадцятому поверсі, розташовані праворуч від ліфта…
Удома, ще раз перебравши в голові всі складники мого плану, я переконався, що він тільки на перший погляд простий. Через це спав я, попри втому, не дуже добре, а вранці буквально за волосся витяг себе з ліжка.
За вікном було ще темно. Я нашвидку перекусив, ковтнув кухоль міцного, як дьоготь, чаю, накремзав бутербродів із холодним м’ясом, наповнив об’ємний термос кавою, прихопив з коридора кілька старих журналів із кросвордами на передостанній шпальті – і вигнав себе на холод.
Сніжок, що випав звечора, скрипів під ногами, морозець пощипував щоки. Я поспішав і раз у раз поглядав на годинник, хоч і вийшов із запасом. Перш ніж ужитися в нову для себе роль, слід було розв’язати деякі організаційні проблеми.
Я рушав до гаражного кооперативу неподалік Байкового кладовища.
Бокс, розташований там, дістався мені від покійних батьків, а моя колишня дружина під час поділу майна ним знехтувала. Я ж позбуватися гаражу не збирався – ще б пак, там стояла моя «ластівка»! Щоправда, зазирав я туди нечасто: мої міські маршрути були однаковими, користувався метро, а стирчати в заторах – не для всіх цікаве заняття. Не кажучи вже про ціни на бензин.
Колись батько тримав там свій «Москвич», потім його змінив мій «Опель-Вектра». У найтяжчі роки я навіть намагався «бомбити» на ньому, але особливих доходів це не принесло, і я кинув цю марну справу.
Навіть приємно після тривалої перерви знову відчути себе водієм. Правда, неминучих технічних проблем я не врахував. Акумулятор геть розрядився, стартер двічі хрокнув і заткнувся, і мені довелося викочувати «ластівку» з боксу вручну.
Зрештою із цим я впорався, але що робити далі – хтозна.
На щастя, метрів за сорок у ряду замкнених гаражних воріт одні стояли навстіж. Якийсь чоловік – на вигляд десь моїх років – копирсався там у світлі переноски в тельбухах напіврозібраної «Деу».
– Доброго ранку! – гукнув його я, зупиняючись біля входу до боксу.– Моя щось не заводиться, допоможете порадою?
– А шо там у тебе?
– Та Бог її зна – не заводиться…– Я знизав плечима.– Я в цих речах не дуже…
– Воно й видно, що не дуже,– дядько презирливо оглянув мене з голови до ніг.
Ми з ним пройшли до мого боксу, і там він без церемоній заліз під капот «ластівки». Я встиг змерзнути й переминався з ноги на ногу, поглядаючи на годинник, доки діагноз не було поставлено.
– Ясно,– дядько виповз із-під капота й сплюнув на сніг,– треба «прикурити»…
– Вибачте, не вживаю…
Я розвів руками, викликавши своєю реплікою чергову посмішку на його фізіономії.
Ми разом докотили «ластівку» до його боксу, а там мій рятівник з’єднав проводами клеми мого і свого акумуляторів. І з третьої спроби «ластівка» завелася.
– Не надумай глушити в найближчі півгодини,– розпорядився дядько.– Між іншим, у тебе ще й зі стартером проблемка. Бендиксу18, треба думати, кирдик, так що заводитися буде хріново…
Я пропустив оці незрозумілості повз вуха, гаряче потиснув його перемазану руку й поліз у салон – відігріватися. Добре, що пічка працювала. Потім, трохи згодом, увімкнув передачу, відпустив зчеплення – і «Опель» неквапливо покотив до виїзду з гаражів…
В одному мені пощастило – я примудрився уникнути ранкових заторів. Дорогою заправився, заливши повний бак, і біля будинку, де мешкав Гайдук, опинився майже тоді, коли розраховував. Припаркувавшись неподалік, я не став вимикати двигун – нехай акумулятор хоч трохи зарядиться.
18
Народна назва муфти стартера. Слугує для відключення стартера від уже запущеного двигуна.