Віртуозний футболіст, бомбардир Божою ласкою – він був і справді самотній, але не зламаний. Він не змарнував свого шансу, і гра стала сенсом життя, наповнила його всупереч усьому. І все це далося йому неймовірними зусиллями й тяжкою повсякденною працею. Я вірив йому, вірив кожному слову, розуміючи, що в ньому немає ні краплі лукавства або награності. Що він чесний у всьому – і насамперед у справі, якій присвятив життя… Я витратив багато часу, ганяючись за цим одержимим, намагаючись розкрити його таємницю, і ось він переді мною, готовий відверто відповісти на будь-яке запитання,– а я просто не знаю, про що його питати…
Я потягся до спорожнілої склянки, де на дні залишилося тільки трохи вологи від розталих кубиків льоду, і раптом відчув, що смертельно втомився. Що мені осточортіло винюхувати, зіставляти, будувати версії. Я пропустив крізь себе майже все його життя, і, мабуть, міг би тепер передбачити, як він поведеться в тій чи іншій ситуації. Але знав я й найголовніше: він твердий і чистий, як кремінь, з живою й вразливою душею, справжній спортсмен, неймовірно талановитий.
Цього було цілком досить.
Наші погляди зустрілись, і перед тим, як попрощатись, я поставив йому одне-єдине питання:
– Ти б хотів грати в «Манчестер Юнайтед»?
– Так,– відповів він майже миттєво.– Думаю, це було б просто чудово!
Мені довелося витратити купу зусиль, щоб умовити Софію перекласти англійською нарешті дописаний звіт іще до Нового року. Аргумент у неї був один, проте залізний – немає часу. Але тут коса найшла на камінь: я вбив собі в голову, що вона так чи інакше повинна докласти рук до цієї роботи. Зрештою, гонорар, якщо він коли-небудь упаде на мене з британських небес, я розраховував витратити на неї.
З мого боку аргументом стали гроші: я пообіцяв дівці сотню доларів за якісно виконану роботу. Цілком гідна оплата для перекладача-початківця.
На остаточну версію звіту в мене пішло два дні – з ранку до пізньої ночі. Я набирав, аналізував написане, викидав цілі шматки, міняв місцями фрази й цілі фрагменти, без кінця повертався до початку й ретельно зважував кожне слово. У результаті вийшло всього три з половиною сторінки – але це були безсумнівні факти й дуже стримані оцінки. Про подію на дорозі під Білою Церквою я, зрозуміло, змовчав.
Зі своєю частиною роботи Соня впоралася набагато швидше – усього за чотири години.
Редакція «Території футболу» влаштувала собі різдвяні канікули – аж десять днів. Слід тверезо оцінювати факти – увесь цей час країна буде зайнята значно приємнішими справами, ніж спогади про минулий футбольний сезон. Шеф, прихопивши дружину, рушив у Карпати, одержавши від мене єдину настанову: у жодному разі не ставати в нетверезому вигляді на лижі.
Відправивши e-maіl зі звітом на адресу Ґленна Бейлі, я нарешті зміг роззирнутися довкола – і раптом усвідомив, що, цілком імовірно, Новий рік мені доведеться зустрічати на самоті. Мене це не злякало, але й особливого піднесення я теж не відчув. За давніх часів компанія для святкувань знаходилась якось сама собою.
Проте я взявся до справи. Приготував фаршировані печериці, засолив солідний шмат сьомги за власним рецептом, нарубав миску традиційного олів’є. А ввечері тридцятого грудня у двері зненацька подзвонили. На порозі стояла Софія.
– Тату, нема коли пояснювати,– поспішно проторохтіла вона,– на мене чекають унизу, львівський поїзд за годину. Ти тільки уяви: Олег Яневський подарував мені цуценя мопса! Він нереально класний, страшенно прикольний! Я назвала його Майкл… Але тут така справа: я ж на тиждень їду, а мама навідріз відмовилася доглядати його. А ти ж, я сподіваюся, не відмовишся дати притулок бідолашній тварині?
Тільки після цього я здогадався подивитися під ноги. Між Сониними угами сумирно сиділо і дивилося на мене вгодоване цуценя з чорною мордочкою й витрішкуватими очима. Я й слова мовити не встиг, як моя дочка вигукнула:
– Тату, я в тобі ні хвилини не сумнівалася! Ви з ним однозначно потоваришуєте! Дякую тобі, ти в мене найкращий!
Вона сунула мені в руку кінець повідка, звучно цьомнула в щоку й помчала вниз сходами.
Так що Новий рік я зустрічав не один, а в товаристві Майкла.
Він виявився хлопцем дружнім і кмітливим. Та й нудьгувати не давав – регулярно залишав калюжі то тут, то там і вів нескінченну війну з моїми хатніми капцями. А коли я вирішував його виховувати, замість того щоб усвідомити й засоромитись, починав облизувати мене від голови до ніг. Тут і кам’яне серце розтане.
Перші два дні нового року я провів, як і більшість співвітчизників, у стані ситої прострації біля телевізора. Утім, мені це швидко набридло, і я вирішив хоч трохи розвіятися. Поїхав у центр – у той самий паб, де час від часу зустрічався з фанатами «Манчестер Юнайтед». Привід був – британці, на відміну від нас, радують співгромадян добрим футболом навіть на Новий рік – у них серія з кількох турів поспіль, без перерви, коли команди не мають права на відпочинок, а матчі йдуть один за одним. Я розраховував подивитися гру улюбленої команди, випити пивця й покритикувати улюбленців.