Діється в XVII столітті
Дійові особи
Староста - вельможний пан.
Чеслав Герцель - шляхтич, його прибічник.
Гнат Бондар - старий козак.
Тетяна - його дочка.
Марія - хазяйка у Бондаря.
Тарас - запорожець, літ 35.
Денис - парубок, літ 25.
Оксана - дівчина, його сестра.
1-ий, 2-ий, 3-ій запорожці
1-ий, 2-ий, 3-ій чоловіки
1-ий, 2-ий, 3-ій наймити
Мордохай - орандар.
Запорожці, народ, дівчата, челядь двірська.
ДІЯ ПЕРША
Улиця. З одного боку оранда, з другого - хата Бондаря.
Бондар, 1-й і 2-й чоловіки.
Бондар. Вже третій день, як він приїхав з Січі; сьогодня прийде попрощаться; а ви, як хочете дознаться,- ідіть до нього!.. Та нур, мовчать! По корчмах - ані слова! Нехай все буде, як було, поки пора не прийде!
1-й чоловік. Не первина: вже добре ми навчились, як мовчать!.. Немало лиха натерпілись від язиків дурних!..
2-й чоловік. Не вспіє ще зібраться рада де-небудь, а жид про все вже зна і зараз же несе до пана.
Бондар. Отож-то й є!.. А послі пшик і вийде!.. Пора за кров, що пролили, хоч розуму набраться!.. Коли ж в нас так: розсердився козак на жида і ну його страхать, що вже недовго будуть панувать, що скоро прийде їм кінець!.. І так успіє похвальбою все жидові розтолкувати, що діється між козаками, що той все зна, неначе він на раді був.
1-й чоловік. Правда, правда.
Бондар. Ну, йдіть же ви ще до Тараса, а я його тут буду ждать.
2-й чоловік. Ходім, Максим.
Виходять.
Бондар (сам). Багато крові ще проллється!.. І жаль мені, як я подумаю, що все оце, що весело так виглядає, димом візьметься! Не можна ж більш терпіть, пора їм показать, що й справді в козака є шабля і вона недурно висить біля боку!.. Хмельницький взявсь за діло, а він розумний, вчений і козак бувалий! Дай-то боже хоч перед смертю побачить, як знов козак наш оживе! Піду ж я підожду Тараса. Не знаю, де моя пішла Тетяна? За ці два дні, що тут Тарас буває, щось став я помічать, неначе не своя вона. Не впору те кохання, а й рад би був я мать такого зятя, як Тарас. Та ні! Він не до шлюбу дивиться: слава лицарська вже повінчалась з ним, то з нею він не розведеться! (Іде в хату).
Із оранди виходять Герцель і Мордохай.
Герцель. Не чуть ні слова, кажеш?.. Прислухайся, Мордохай, в обидва вуха, бо й вам не з медом буде!
Мордохай. Ой вей! Кому скрутиться, а нам змелеться!.. Бідним жидкам найбільше завжди достається!.. Не треба вам, пануню, турбуватися, бо жид, як страх ще за сто миль, кричить, що вже під носом,- і часом зайця вовком він полічить! То й добре! В таку пору краще даремно тричі перелякаться, ніж ждать спокійно, поки тебе заріжуть.
Герцель. І даремно лякаться не треба, бо переляканий чоловік завжди дурість зробе і в ополонку сам ускоче, як тілько крикнуть зопалу на нього. (Оглядається). А що, ти не казав ще Бондарівні про те, що я тобі велів?.. Про моє кохання люте... Ой Мордохай!.. Коли б мені її добути, я душу чортові б віддав хоч зараз!..
Мордохай (лукаво). Сватайте її, пануню!.. Хіба Бондар скажений, щоб за такого пана не віддав?
Герцель. Ну та й дурний ти, а ще й жид! Нащо мені рахуба та здалася: щоб староста, вельможний пан, побачив гарну жінку і зараз одібрав? Таку красу не вдержиш жінкою! А так, пограться з нею - і душу б чортові, кажу тобі, віддав!
Мордохай. Вона така чесна дівчина, що вас коли полюбить, до старости не піде вже тоді.
Герцель. Скажи своєму батькові! Я добре вже жіночу губу знаю. Вони всі держать честь дівочу міцно, і тілько треба жінкою щоб стала, то вже недовго будем ласки добуваться!.. О, знаю я - з'їв зуби!..
Мордохай. Правда, пануню, багато є й таких... Але це не така!.. Совітую вам сватать Бондарівну... Коли добудете її за жінку - щасливі станете.
Герцель. Іди ти к бісу з своєю радою дурною! Ти тілько їй скажи, що я душі у ній не чую!.. А там я знаю, що робить!.. О, стривай! Здається, староста наш пан простує!.. Так, він... Треба до нього бігти. (На виході). Зроби ж, об чім просю! Бо пейси й бороду тобі я обшмалю, нехай мене чортяка візьме. (Пішов).
Мордохай (сам). Який ласий! Бондарівну, може, десять душ вже сватало, і вона всім відказала, а йому хочеться так добути її, щоб пограться! Ой вей!.. Які тепер пани понаставали: всі ласі до жінок, до меду доброго, та й годі! А як треба воювати з козаками, то вони нікуди не годяться! Бо мед, венгерське і жінки всю силу й хоробрість з них позабирали!.. Покажи йому Бондарівну, то він од війська утіче! Та що там Бондарівну; нехай яка-небудь моргуха йому кивне, то вже він не вояка, а бабій...
З дверей висовується голова жидівки.
Жидівка. Мордохай! Кім гер! (Голова ховається).
Мордохай. Зараз, зараз! Ой, ой!.. Які часи настали!.. Погані часи: пани не вміють воювать, а жидки бідні пропадають від гайдамак, як мухи восени! Вей мір, вей мір!.. Що далі буде! (Пішов).
Трохи раніше чуть за лаштунками дівочий хор. Водять «короля». Виходить Бондарівна.
Тетяна (іде до своєї хати). Невесело мені чогось зробилось з ними!.. І так недавно ще мене смішило залицяння моїх женихів і муки ті, що від кохання вони мали!.. А тепер? Либонь, з'являється в мені самій те, з чого сміялась я!..
Оксана (іде хутко до Тетяни). А знаєш ти, що наш Денис сьогодня хоче тебе сватать? Він пропадає за тобою!..
Тетяна. Молодий ще ваш Денис, йому на Січ, а не до шлюбу шлях.
Оксана. Те ж саме й батько йому кажуть, а він як мертвий ходе, не слухає нікого; одно на думці - ти!..
Тетяна. Йому ще слави, козацького гарту добувати треба, а з ними вмісті й розум затвердіє. Тоді уже подумає й про шлюб!..
Оксана. І скілько ти вже відказала тим женихам! Всі дівчата дивуються!.. Невже ти й досі ще не бачила такого козака, щоб серденько до нього задрижало?
Тетяна. Сама не знаю, як сказать!.. Сміялась я з кохання, любила батька одного, його розмови про походи мене чарували, та й більш нікого... а тепер...
Оксана. Що?.. Може, полюбила ти кого?.. Цікаво!.. Чи не козак отой, Тарас, що у вас його я бачила учора?
Тетяна. Не знаю... Може, й він!.. Слухай, Оксано, як я його побачила, то мені так ясно стало на душі, так весело, що все б балакала, сміялась і слухала його... І хата наша ясніша стала, а в серці - мов празник, Великдень! А як пішов він з хати, то зразу все перемінилось: скучно, все хочеться кудись іти, а куди - сама не знаю!.. Так цілий день собі я місця не знайшла. Коли ж прийшов він вп'ять - я знов така ж весела стала, і душу - мов після довгої зими - пригріло сонечко весняне!.. Сама не знаю, що зо мною!..