— Як його замовити без його волі? Хіба от що: одріж свого волосся. Я те волосся замовлю, як сама знаю, і передам твоєму козакові. Як що він не забуде тебе й іншої не покохає, то носитиме те волосся на своєму тілові, а поки носитиме на собі — не візьме його ані куля, ані шабля, ані інша ворожа зброя.
Марина відрізала пасму свого волосся, і Астара понесла те волосся з покоїв, щоб ніхто не побачив, як вона буде його замовляти.
Ще через день після, того, коли Богун сидів у своїй хаті сумний та замислений, до нього увійшла Астара.
— Може ти не пізнав мене, славний козаче?.. Я та сама, що зо мною до тебе виходила твоя наречена. Ось вона передала тобі на спомин про себе своє волосся.
Богун узяв до рук пасму мнякого, пахучого, чорно-золотого волосся любої дівчини. Сльоза набігла на око завзятого козака і, щоб не побачила тої сльози стороння людина, Богун повернувся набік і похапцем почав витягати з чересу червінці.
— Спасибі тобі, невідома жінко… — Сказав він, опанувавши собою — 3веселила ти моє серце. Перекажи моїй дівчині, що поки життя мого, носитиму я її волося на грудях біля серця. Оті червінці ти візьми собі за те, що любиш беззаступну сирітку та вірно їй слугуєш.
Астара вклонившись узяла гроші й хотіла йти, але Богун спинив її та знявши з своєї руки перстень, додав:
— Віддай цього перстня моїй нареченій на спомин про мене!
Астара заховала червінці й перстень і, вклонившись Богунові, вийшла з хати.
Через тиждень хан з честю вирядив Хмельницького та його товаришів з Бахчисараю, обділивши їх коштовними подарунками. Вітали козаків на прощання по братерські й мурзи татарські, нахваляючись незабаром зійтися й стояти поруч у бойовищах.
Гулко вдарили копитами козацькі коні кам'януватий Бахчисарайський шлях і вихорем понесли і козаків від Бахчисарайської брами на північ. Блакитні гори, що стіною піднімалися за Бахчисараєм на півдні, почали присідати і неначе поринали у землю, а зелені узгірря все густіше сповивалися млою.
Через невеликий час козаки знову були у степу і, поринаючи глибоко у травах, посувалися по ньому, немов дрібні комашки, але тепер тих комашок було вже, не сім, а шість, бо Тиміш лишився у Бахчисараї.
Справа визволення Вкраїни заклалася і заклалася добре, як і бажало ся, але боляче ті закладини відбилися у серці Богуна, бо навіки відлучили його від власного життя.
V
На Вкраїні повстали великі й славні події.
Як тільки Хмельницький прибув із Криму до Січі, його зараз було обрано гетьманом козацького війська. Опріч славних товаришів, що були у Криму разом із Хмельницьким, тепер до нього приєдналося чимало січового лицарства, що вже вславилося своєю запеклою вдачою підчас повстань Павлюка та Остряниці.
Поки Хмельницький упорядковував військо до походу, сотні старих та покалічених запорожців пішли з Січі на Вкраїну з кобзами й бандурами, а як хто, то й так, убравшись старцем, щоб, переходючи від села до села, з міста до міста, розповісти людям про те, що прийшов час усім узятися до зброї й, ставши одностайно за свої права, вирятуватися зпід лядської кормиги.
Не марнуючи часу, гетьман із кількома тисячами запорожців рушив назустріч польському війську, що під проводом сина коронного гетьмана Потоцького прямувало степами на Запорожжя. Становище Хмельницького було дуже небезпечне: з правої руки у нього лишалася над Дніпром міцна польська фортеця Кодак, до якої Дніпром з Черкас плив байдаками Барабаш, отаман реєстрових українських козаків, тих козаків, що корилися полякам і тягли їхню руку, а назустріч йому сунув з військом Потоцький. Доводилося поділити і без того невеликі сили запорожців і, посуваючись до Жовтих Вод, забезпечити себе з боку Дніпра.
Порадившись з полковниками, гетьман вирядив Богуна й Нечая з тисячою козаків добути Кодак, Джеджалієві та Ганжі доручив перестріти реєстрових козаків на Дніпрі та, не допустивши їх до Кодака, умовити передатись на бік своїх братів; сам же гетьман з Перебийносом, Небабою, та Чарнотою попрямував Диким полем навперейми Потоцькому до Жовтих Вод.
Нечислені були ті орли, що перші стали за волю України, але міцні душею й любов'ю до рідного краю і не страхалися вони йти на сильнішого та краще узброєного ворога.
Богун, що уславився на Запорожжі жвавістю й веселістю, тепер, повернувшись з Криму, став задумний і обережний. Він уникав козацької гульні і ніхто тепер не бачив на устах його усмішки, і навіть веселий гультяй, побратим Івана, Данило Нечай не мав сили його розважити. Всі думки Богуна тепер наведені були на те, як би ліпше послужить справі визволення Украіни, і ті думки й гадки він ховав у собі. Ось і тепер, наближаючись до Кодака, він уже надумав, як його добути, але не похвалився тим навіть Нечаєві.