Сухорлявий кинув швидкий погляд на Грінченка, після чого звернувся до нас:
— Дякую, хлопці, за допомогу. Далі, думаю, ми вже впораємось самі. Дімич, проведи їх нагору…
Але ми із Семом продовжували стояти.
— Е-е-е, перепрошую, — почув я раптом свій голос. — Нас попросили привезти цю людину на співбесіду до юристів.
— Юристів? — задумливо перепитав сухорлявий і одразу ж додав: — Ну так ми і є юристи. Найкращі, правда? — мовив він, знову механічно усміхнувшись до своїх товаришів.
Ті весело гигикнули йому у відповідь.
— Вибачте, — почув знов я свій голос. — Але я не брався возити людей до катів.
Сухорлявий перестав сміятися так само різко, як і почав. Його очі злісно зблиснули:
— Диви який борзий, — змірявши мене важким поглядом, мовив він.
— Вибачте, — раптом у наш діалог втрутився Сем, повільно затуляючи мене собою від гострого погляду співрозмовника. — Мій друг, можливо, трохи різкий, але Василь Петрович нас насправді не досить повно поінформував. Через це, мабуть, і все це непорозуміння…
Сухорлявий перевів тяжкий погляд на Сема:
— І шо?
— Дозвольте ми передзвонимо зараз Загоруйку і уточнимо, — здається, я ще ніколи не чув від Сема такого смиренного тону.
Наш співрозмовник звів брови, ніби від здивування, але цього виявилося досить, аби Сем витягнув телефона.
— Засунь назад, — тихо мовив сухорлявий. Сем застиг з мобілою в руці. Цієї миті я побачив, як напружилися і загострилися всі риси його обличчя.
— Тут не бере, — недбало махнув рукою сухорлявий. — Піднімися наверх. Ей, Дімка, — він зробив знак одному зі своїх підлеглих. — Допоможи хлопцям вибратися, а то вони тут ще заблукають.
Здається Сем тихо видихнув, після чого кивнув мені головою:
— Пішли, подзвонимо…
Я повернувся, аби йти.
— Бувайте хлопці, — озвався Грінченко з-за моєї спини.
— Ми повернемося, — мовив я до нього.
Грінченко якось по-особливому, ніяково, посміхнувся до мене, ніби прощаючись. У цей момент до нього ззаду підійшли сухорлявий і один із «юристів», здається, хтось із них поклав йому руки на плечі.
— Давай, давай, йдемо, — почув я десь згори голос Сема.
Я почалапав за ним і за «Дімичем» темними сходами. Вочевидь єдиним виходом зараз було передзвонити Загоруйкові і попросити втрутитися в ситуацію. І це треба було зробити негайно — вже на виході, здається, почув приглушені крики знизу.
Проте, коли прожогом вискочив наверх, побачив Сема, який замість того, аби вже набирати Загоруйка, спокійно собі курив коло машини. Буркнувши щось дратівливо з приводу бездіяльності Сема, я витягнув телефон і сам почав набирати Василя Петровича. Проте він не відповідав на мої дзвінки. Я подзвонив раз і вдруге, проте Загоруйко вперто не знімав слухавку.
— Не бере трубу? — підійшов і перепитав мене, як ні в чому не бувало, Дімич. Я глянув на нього — самовпевнений здоровило, за своїми габаритами не менший за Сема, схожий на здорового вовкодава і, здається, такий же самовпевнений.
— Очевидно десь вискочив. За пару хвилин знову йому дзвонитиму, — відповів я.
— Ну та всяке буває, — зобразив співчуття на обличчі Дімич. — Але давайте ви йому вже за ворітьми подзвоните. Просто мені ще треба туди повернутися, — він кивнув у бік будинку, з якого ми щойно вийшли.
І не чекаючи моєї відповіді, Дімич повільно попростував відчиняти ворота. Я з розпачем глянув на Сема. Той кинув цигарку і повільно затушив її черевиком.
— Загоруйко про все знає, — тихо і якось буденно сказав Сем, дивлячись кудись у бік. — Він у курсі всього.
— Чому ти так думаєш?!
— Невже б вони робили це з власної ініціативи? Не сміши. Від самого початку план був саме такий. Тому труби він не візьме.
— Так, а що ж… що робити?
— Поїхати звідси. Просто зараз сісти в машину і поїхати.
— Семе, я так не зможу.
Сем повернувся до мене і уважно, ніби вивчаючи, глянув мені у вічі:
— Не можеш? — якось по-особливому спокійно і тихо спитав він. — А що у тебе перед цим хлопцем — якісь зобов’язання?
— Я привіз його сюди. І лишити його напризволяще я не можу.
Сем ще раз уважно глянув на мене, на цей раз мені здалося, що з жалем, після чого спитав:
— А завалити тих трьох відморозків — ти зможеш?
— Не знаю… Чесно не знаю. Але хіба у нас є вибір?
— У нас? Я мав на увазі лише тебе. До чого тут я?
— До чого? Та власне ні до чого… Гадаю, зараз кожен сам має вирішувати…