— Ну от і прекрасно, — кивнула Тоня. — Поквиталися?
— Певно, що так.
Тоня рвучко встала і накинувши халат вийшла на кухню. За секунду звідти почулося гучне клацання запальнички і потягло тютюновим димом. Таки справді щось у цьому світі мінялося — раніше Тоня не курила. Вже одягаючи в коридорі куртку, я кинув погляд на кухню. Тоня стояла до мене спиною і, дивлячись у вікно, курила.
— Щасливо, — сказав я їй.
— І тобі щасливо, — відповіла вона не обертаючись.
Я йшов нічною вулицею. Накрапав дощ. Осінь хоч і перейшла в зиму, але снігу не було — лише безкінечна мряка у безпросвітній сірості. Не заслужили, певно, ми цього року на сніг. Погана пора, хотілося до житла, де сухо і тепло. Проте щось примусило мене зупинитися біля однієї із припаркованих на тротуарі машин. Скло машини з одного боку було розбите, і власник вирішив цю проблему, заліпивши ушкоджену ділянку поліетиленом за допомогою скотчу. Дурень, у Сема колись була така сама проблема з машиною, він теж так заліпив розбите скло скотчем, проте з цього нічого не вийшло — ліпи не ліпи, а розбите не склеїш. Я постояв ще пару хвилин перед машиною, а потім пішов далі, мерзлякувато піднявши комір.
Вранці наступного дня мене розбудив Сем.
— Вставай, — коротко сказав він, торсаючи моє плече.
— Щось сталося?
— Зараз будемо виїжджати.
— Куди?
— Постріляємо трохи.
— Я вам точно потрібний?
— Так, звичайно. Як же без тебе, — засміявся Сем.
Я почав повільно збиратися. Поснідавши, я, Грінспен та Сем вийшли надвір. Віці було сказано, що ми плануємо заїхати на СТО, здається вона нічого не запідозрила.
— Пістолета хоч взяли? — перепитав я хлопців, коли ми сіли у машину.
— Все жартуєш? — хмикнув Сем.
— Ну і добре. Отже, не забули нічого, — констатував я.
Ми залізли в машину і рушили.
— А куди ми їдемо? — перепитав я хлопців.
— Тут недалеко — на озера, — не повертаючись від керма мовив Сем.
— На озера? — перепитав я. — Там же завжди повно людей.
— Та де зараз у таку пору там люди? — знизав плечима Сем. — Грязюка та багно. Та ми ще й відійдемо трохи від озера.
— Ну якщо справді відійти… — кивнув я і відвернувся до вікна.
Очевидно, це був не найкращий день для прогулянок на природі. Дощ сіявся безупину, здавалося все було просякнуте вологою. Ми лишили машину біля якоїсь одинокої кафешки і, трохи пройшовши пішки, зайшли у приміський лісопарк. Хвилин десять ішли стежкою попри озера, аби потім завернути до лісової гущавини. Грінспен виявився правий — за весь час прогулянки нам зустрілося хіба кілька пішоходів. Ми йшли майже мовчки, лиш деколи обмінювалися короткими репліками, кожен наодинці зі своїми думками. Нарешті опинилися на галявині у самій гущині, де і вирішили зупинитись. Сем витягнув прихоплений з дому аркуш паперу і намалював на ньому фломастером імпровізовану мішень, потім пришпилив його до дерева.
— Ну що, хто перший? — спитав, витягаючи загорнутий в шматину пістолет.
— Давай я, — зробив крок вперед Грінспен.
— Окей, — погодився Сем. — Я забув, правда, сказати за одну його особливість. Загалом, цей пістолет дуже простий — рамка, ствол, кожух затвора. Але… У його рукоятці, бачите отут — позаду, влаштовано запобіжник, що блокує курок. Таким чином, вистрелити можна буде, лише повністю обхопивши рукоятку рукою. У чому, зрештою, нічого складного немає. Як вже казав, загалом це довершена зброя…
— Добре, давай вже стріляти, — промовив Грінспен. Очевидно, йому дуже кортіло вистрелити першим. Він узяв пістолет і майже не витрачаючи часу на прицілювання, одразу вистрілив кілька разів, поки вже Сем не махнув йому рукою, аби той припинив, після чого Семен пішов перевірити мішень. Кинувши на неї оком, він, несхвально похитавши головою, повернувся до нас.
— Ну що? — спитав Грінспен.
— Якби ти стріляв стоячи до мішені спиною, гадаю результат був би такий самий, — відповів жорстокий Сем.
Грінспен роздратовано чмихнув:
— Ти впевнений, що цей пістолет нормально стріляє?
Сем кинув на нього насмішкуватий погляд:
— Так, Гриню, цей пістолет абсолютно нормальний. Просто хтось із нього нормально не може вистрелити.
— Я би так не казав, — сухо відповів Грінспен.
— Слухай, — звернувся я до нього. — Ти ж колись, здається, казав, що у тебе були якісь проблеми із зором, якщо не помиляюсь…
— Не думаю, що це якось могло вплинути на якість моєї стрільби, — не здавався Грінспен. — Я все ж перевірив би цей пістолет.