— Тримай! — сказав Сем, простягаючи мені зброю.
Я взяв його. Спочатку він видався мені важкуватим, але це була приємна важкість. Зрештою, зброя повинна щось важити, іграшкова легкість у знарядді смерті — це дещо від сучасної попси. Я звів пістолет і, пам’ятаючи про запобіжник у рукоятці, з силою її стиснув, але, очевидно, це було зайве — пістолет спрацював без жодних проблем, посилаючи кулю до білого аркуша на такому, здається, далекому дереві. І так кілька разів, поки Сем зробив відмашку, аби я припинив, після чого забрав у мене пістолет і пішов перевірити результати. Цього разу він затримався коло мішені довше, і коли повернувся, то мав задоволений вигляд.
— Ну що ж, не так вже й погано, як для першого разу, — сказав він. І одразу скинувши пістолета, підтримуючи одну руку іншою, він достріляв обойму і пішов перевіряти власні результати. Це зайняло у нього набагато більше часу. Він то відходив, то знов підходив до мішені, намагаючись щось на ній розгледіти. Зрештою, він зірвав мішень і повернувся з нею до нас.
— Результати такі: — мовив Сем офіційним тоном. — Перше місце у мене, друге — у Андрія, третє — у тебе, Грінспене. Тож вибач, — додав він, повернувшись до Гриня, — але снайпера з тебе не вийде.
Грінспен гмукнув:
— А нам снайпера не дуже й треба. Стріляти доведеться з близької відстані.
— Ну воно то так, але… — похитав головою Семен.
— Чекай! — гарячково перебив його Грінспен. — Я є автором цієї ідеї, я заварив всю цю кашу і, зрештою, я маю довести все це до логічного завершення…
— Воно то так, — кивнув головою Сем. — Однак…
— Ніяких «однак» — це питання закрите, — махнув рукою Грінспен. — Стріляти буду я — і крапка.
— Ти хочеш його реально грохнути, чи просто хочеш довести собі, який ти крутий? — спитав різко Сем. — Ще раз повторюю — зір у тебе, як у сліпої курки, висновки роби сам…
— Висновки я вже зробив. Якщо ти хочеш йому персонально помститись за твого друга і за те, що було років десять тому — будь ласка, вистрілиш після мене. Але я стрілятиму першим.
Сем голосно засопів, було видно, що він роздратований.
— Хлопці, пропоную вам дуже простий варіант вирішення вашої суперечки, — озвався я. — Давайте потягнемо сірники. Кому випаде зломлений сірник — той і стрілятиме.
— Я не збираюся повертатися до вже вирішеного питання, — озвався Грінспен.
— А це питання ще ніхто остаточно не вирішував, — заперечив Семен. — Здається, на загальне голосування ніхто нічого ще не виносив.
— Непогана ідея, — підтримав я Сема. — Давайте справді проголосуємо. Хто за те, аби визначити особу стрільця шляхом витягування сірників? — голосно спитав я, одночасно підіймаючи руку. Сем підняв руку услід за мною, у той час, як Грінспен лише злостився і сопів.
— Ну ось, — подав голос я. — Думаю сірники в даному випадку будуть найкращим виходом. Семе, у тебе, здається, є сірники?
— У мене немає сірників, — озвався той.
— Окей, — усміхнувся я. — Тоді піду ламати патики.
За хвилю я підійшов до хлопців з трьома патиками у руці.
— Я думав, буде два патики.
— Чому лише два?
— Я не думав, що ти вирішиш взяти безпосередню участь у цьому.
— Ну ось бачиш, як можна помилятися в людях…
— Що ж, це твій вибір.
— Хлопці, давайте вже тягнути, — озвався Сем. — До речі, хто перший тягне?
Грінспен на це лише зверхньо гмукнув, що Семен, у свою чергу, розцінив, як запрошення першим взяти участь у нашій своєрідній лотереї. Без зайвих слів він підійшов до мене і витягнув один з патиків. Довгий. Якусь хвилю він дивився на нього, потім, зітхнувши, кинув його на землю. До того злий і похмурий Грінспен ледь усміхнувся і підійшов до мене.
— Добре, побавимось в цю іграшку і ми, — мовив він, витягуючи патика. Патик був довгий. Грінспен матюкнувся і глянув на мене.
— Ну от і все, здається розібралися, — спокійно сказав я, опускаючи руку з єдиним, вже моїм патиком.
— Вітаю, — озвався Сем.
— Мої співчуття, — озвався Грінспен. — До речі, переграти ти не хочеш?
— Ні, — усміхнувся я. — Таке не переграють.
— Ну що ж, — знизав плечима Грінспен. — Тоді мені лишається побажати тобі успіхів. Успіхів і твердої руки.
— Ну, руку ще треба натренувати, — повагом сказав Сем. — Ще кілька занять зі стрільби нам всім точно не завадять.
За день ми знову вибралися постріляти. Проте саме в той момент, коли ми дійшли до галявини, на якій були минулого разу, Грінспену хтось подзвонив. І за два дні до цього, коли ми всі сиділи і вечеряли, Грінспену хтось дзвонив. Він витягнув тоді телефон і, побачивши, хто йому дзвонить, швидко відійшов від нас на десяток метрів і розмовляв притишеним голосом. За кілька хвилин він повернувся до нас. Вигляд у нього був схвильований.