— Його знайомий виявився геєм? — пожартував я.
— Якби ж то, — відповів серйозно Сем і зробив чергову паузу, певно, для більшого драматизму. — Його знайомий — це він.
— Хто — він?
— Він — той, кого ти не застрелив.
Коли почалася розмова, я вставав вже з-за столу, і ось, здається, цієї миті знову присів.
— Ти — жартуєш?!
— На жаль, ні.
— Може Грінспен жартує?
— Андрію, це — правда.
— Знайомий Грінспена і він — це одна й та сама людина?
— Так. І мені це винесло мізки.
— А що каже Грінспен?
— Він каже, що не знав.
— Не знав?! Весь цей час він спілкувався з ним. Як це він не знав?
— Ось так, у того був лише псевдонім.
— Ясно. І зараз він у курсі всього? Що є не лише я, що є іще й ви?..
— Певно що так.
— Гм… Ну тоді я порекомендував би вам на певний час кудись поїхати. Про всяк випадок.
— Ти все правильно кажеш, тільки Грінспен з ним планує сьогодні зустрітися.
— Що?!
— Гринь про щось з ним довго базікав в інеті, вже після того, як з’ясувалася правда, і щось там в його мізках перекрутилося. Той запросив нашого ідіота до себе. І не лише його, а нас усіх. Я, звичайно ж, одразу Гриню сказав, що це може бути пастка. Але він став якийсь неадекватний. Я його не можу зрозуміти. Віка теж з ним пробувала говорити — але все безрезультатно. Я вже думав Грінченка силою затримати, проте він прожогом вискочив з хати, ще й двері за собою встиг зачинити, аби не наздогнали.
— А ви що?
— Ми? Зараз пакуємо речі та готуємось з’їжджати. Не виключаю, що вони ще й сюди нагрянуть…
— Не виключено…
Запала мовчанка. Я продовжував сидіти за столом у цій забігайлівці, з якої мав піти ще хвилин десять тому, і дивився у вікно на людський потік.
— Андрію, допоможи, — раптом сказав у слухавку Сем. — Може хоч ти зможеш його переконати…
За весь час свого знайомства з Семеном, здається, це вперше я чув, аби він просив про допомогу. Та ще й стосовно людини, над ідеями та вибриками якої він міг кепкувати годинами.
— Я зрозумів. Зараз подзвоню.
— Дякую. До зв’язку.
— До зв’язку.
Я так і залишився сидіти з мобільником коло вуха, слухаючи короткі гудки. Почуте видавалося фантастикою, аж кортіло себе вщипнути: чи ж це правда, чи говорив я з Семом і почув оце від нього. Життя — дивна штука, хто би що казав…
Я набрав Грінспена. Якийсь час він не брав трубу, аж ось нарешті почув його тихе, дещо здивоване «ало».
— Привіт, — якомога спокійніше привітався я.
— Слава Богу, ти знайшовся, — відповів той. — Ти якось так раптово зник, ми всі за тебе турбувались.
— Всі?
— Ну так — я, Віка, Сем.
— Здається не вистачає ще декого…
— Кого?
— Мені тільки-но дзвонив Сем…
— А, зрозуміло. Тобто ти вже в курсі останніх новин?
— Ну певною мірою так. Хоча мені досі дивно, як це могло статися — що ти стільки часу спілкувався з ним й так і не допер, хто це.
Грінспен винувато шморгнув носом.
— Андрію, я теж не можу цього збагнути. Певно, він справді неординарна особистість…
— Така неординарна, що ти зібрався до нього у гості?
— Сем і про це сказав?
— Звичайно. Він дуже за тебе турбується. До речі, як і я.
— Ти розумієш, ще вчора я сам би до цього поставився, як до останньої фази божевілля. Але сьогодні… Я з ним спілкувався майже всю ніч.
— І що?
— Скажу так — дуже добре, Андрію, що ти його не вбив.
— Тепер я майже жалкую за цим.
— Насправді він виявився зовсім не такий, як ми його уявляли. Він набагато більше розуміє, ніж ми думали, об’єктивніше все оцінює. І основне — він хоче щось змінити. Це для мене стало справжнім відкриттям. Він реально хоче щось змінити. Він розуміє, де ми зараз всі знаходимося і хоче це поміняти. Реально хоче.
— І ти повірив, що це — правда? Що він тобі не навішав локшини на вуха?
— Ну, наприклад, ті лікарі, які поставили Віці правильний діагноз, працюють у його медичному проекті. Спеціальний медичний проект, який він фінансує. І, до речі, якби не він — ці лікарі вже давно б працювали за кордоном.
— А ти забув, що казав про нього буквально ще вчора? Забув, чому ми все це почали, для чого все це затіяли?!
— Я все пам’ятаю. І все ми робили правильно — виходячи з тієї інформації, яку мали на той момент, тоді все це було абсолютно логічним. Але зараз я отримав змогу побачити його з іншого боку, і це, відповідно, вносить корективи у моє сприйняття…
— Послухай, мудрагелю, — я не зчувся, як пальці сплющили пластиковий стаканчик, з якого я щойно пив каву. — Ти так і не зрозумів з ким маєш справу? Його інша і єдина сторона — це прострелені голови, відбиті нирки, вкрадені на всьому і у всіх гроші. У цьому всьому і є він. Все інше — просто брехня…