Я таки вийшов до села, яке, коли б не один чи два вогника, виглядало би геть пусткою у нічній пітьмі. Навіть собаки тут не валували, може ще спали, а може їх і не було. Я пішов на вогник, що світив серед пітьми. Дійшов до однієї садиби, на подвір’ї якої горіла лампа. Відкрив хвіртку, очікуючи собачого гавкоту, але так його і не почув. Зрештою, зайшов у двір і зупинився, роззирнувся навколо. Раптом почув позад себе чиїсь кроки. Обернувшись, побачив жінку середніх літ, що пильно і трохи налякано дивилася на мене.
— Драстуйте, — мовив я.
— Драстуйте, — відповіла вона насторожено. Складалося враження, що вона ось-ось побіжить.
— Вибачте, що так серед ночі. Я заблукав, а у вас, у єдиних, тут світилося…
Жінка так само насторожено дивилася на мене. І тут я побачив, що її руки були в крові. Вона, очевидно, перехопила мій погляд, бо одразу пояснила:
— Теля тільки-но народилося. Приймала пологи…
— Ясно, — кивнув. — А то аж налякався.
Очевидно останні мої слова трохи заспокоїли жінку.
— І довго лісом ходили?
— Так, — похитав головою. — Довго…
— Я чула з лісу гавкіт собак вчора вдень, там, мабуть, полювання було. Ви не звідти? — мовила вона, уважно глянувши на мене.
Я зам’явся на хвилю:
— Ну, мабуть, я до цього трохи причетний. Правда, якщо бути чесним, я не полював, скоріше навпаки, але це довга історія…
Жінка ще раз уважно глянула на мене, але щось після моєї останньої відповіді у ній перемінилося, здається тепер вона дивилася на мене не насторожено, а співчутливо.
— Ви певно голодні? — запитала вона.
— Ну… — протягнув я, раптом усвідомивши, що дуже голодний. — Чесно, був би вам дуже вдячний, коли б…
— Ну, то йдіть до хати. У мене не ресторан, але варена бульба і хліб знайдуться.
— Дякую. Дуже дякую…
Жінка завела мене до будинку, досить бідної селянської господи. Коли я зайшов, очевидно зачувши наші голоси, з ліжок підвелися дівчинка і менший хлопчик, які спросоння запитально дивилися на мене.
— Дядя заблукав у лісі, — мовила вона, пояснюючи їм мою з’яву.
— Дядя заблукав, як тато? — спитав хлопчик.
— Спіть, — замість відповіді сказала жінка. — Чого повставали?
І, вже повернувшись до мене, додала:
— Я зараз швиденько підігрію вам попоїсти, а ви поки скидайте з себе весь цей одяг. Он як дрижаки б’ють.
Малий спитав, чи народилося вже телятко і, отримавши ствердну відповідь, почали з дівчинкою збиратися, щоб подивитись. Жінка, зайшовши до сусідньої кімнати, повернулася з чоловічими речами — сорочка, штани, светр…
— Переодягніться, ви геть мокрі, — простягла вона мені речі. — Думаю, вам підійде.
— Дякую, — кивнув я головою. — Але ж це — чиєсь?
— Чоловікове. Його вже три роки як немає…
— Співчуваю. Що з ним трапилося?
— Пішов до лісу і пропав безвісти…
— Звертались до міліції?
— Звичайно. Хоча що тут міліція зробить. Ви ж самі все бачили… — глянула вона на мене з таким притиском, що я відвів очі.
— Розумію… — тихо мовив я.
Я вийшов у коридор, аби переодягнутися, а коли знову зайшов до кімнати, то побачив, що господиня поставила на столі вечерю — яєчню, підсмажене сало, квашені огірки. Довго припрошувати мене не довелося, за мить я сидів за столом і наминав за обидві щоки. Господиня дістала і пляшку самогону, якого налила мені щедрою рукою майже повний гранчак.
— Випийте як ліки, — мовила вона. — Вам зігрітися треба.
Я взяв гранчак і майже одним махом перехилив, мало не обпікшись. У ньому було більше сорока градусів. Проте одразу відчув, як довгоочікуване тепло розливається по всьому тілу. Я закрив очі і провів долонями по обличчю, лише зараз зрозумівши, наскільки змучився.
— Я зараз приготую вам постіль, — почув її голос.
— Ви просто не уявляєте, який я вам вдячний. І якщо ви не проти — я наллю собі ще чарку…
Жінка знизала плечима:
— Та хоч і все — у мене однаково нема кому пити. А ваші речі я зараз виперу і повішу сушитися.
— І за це я вам постараюся віддячити. Згодом, коли дістануся міста. Мене, до речі, звати Андрій.
— А мене Марія.
— За вас, Маріє, — мовив я, піднімаючи чарку, після якої вже не міг говорити. Просто притулився до стіни і спостерігав, як жінка готує мені постіль, як здивовано розглядають мене діти, що повернулися знадвору. А потім я заснув.