Капітан покрутив головою.
– Я тамтешніх людей знаю, хлопче. З ними я про це діло не можу говорити. Я міг би… – додав він замислено. – Я міг би возити на тому судні й інші речі, всілякі goods[61], сер, і продавав би на тих островах, іа, це б я міг робити. У мене там сила знайомств, пане Бонді. А водночас міг би мати на судні такі tanks для тих моїх ящірок…
– Про це, мабуть, можна поміркувати, – сказав пан Бонді. – Бо якраз недавно… Атож, нам треба шукати нових ринків для нашої промисловості. Якраз недавно я розмовляв про це з кількома людьми… Я не від того, щоб купити одно-двоє суден: одне для Південної Америки, а друге – для східних країв…
Капітан ожив.
– І добре зробиш, пане Бонді. Судна тепер страшенно дешеві, їх можна накупити повну гавань… – І капітан ван Тох пустився в технічні подробиці, де й за яку ціну продаються всякі vessels, boats і tank-steamers[62]; Г. X. Бонді не слухав його, а тільки розглядав.
Г. X. Бонді знався на людях. Він ні на мить не сприймав серйозно ящірок капітана ван Тоха; але сам капітан здавався йому вартим уваги. Чесний чоловік, безперечно. І знає умови там, на Півдні. Звичайно, божевільний. Але з біса симпатичний. У серці Г. X. Бонді забриніла якась фантастична струна. Кораблі з перлами й кавою, кораблі з прянощами й усіма пахощами Аравії. Г. X. Бонді опанувало те невиразне почуття, яке з’являлось у нього перед кожною важливою і вдалою постановою, – почуття, яке можна виразити словами: «Сам не знаю чому, але, мабуть, візьмусь за це діло». А capitain van Toch тим часом малював у повітрі своїми ручиськами судна з awning-decks[63] або з quarter-decks[64], розкішні судна, хлопче…
– Знаєте, що, капітане Вантох, – раптом сказав Г. X. Бонді, – приходьте ще раз за два тижні. Тоді й поговоримо про судна.
Capitain van Toch зрозумів, як багато означають ці слова. Він почервонів з радості і насилу вимовив:
– А ящірок… можна буде мені возити на тому пароплаві?
– Аякже! Тільки, прошу вас, нікому про них не кажіть. А то люди подумають, що ви збожеволіли… та й я з вами.
– А оці перли можна залишити тут?
– Можна.
– За., тільки мені треба вибрати дві гарненькі перлини, я хочу їх комусь послати.
– Кому?
– А одним там двом гесіасіогз. Ja, хай йому біс, стривай.
– Що?
– Сто чортів, як же їх звати? – Капітан ван Тох розгублено закліпав голубими очима. – От же дурна голова в мене, брате. Я вже не пам’ятаю, як звалися ті два bous…
5. Капітан Й. ван Тох і його дресировані ящери
– Щоб я пропав, коли це не Єнсен! – вигукнув якийсь чоловік у марсельському шинку.
Швед Єнсен звів очі.
– Стривай, – сказав він, – і помовч поки я тебе згадаю.
Він узявся рукою за лоб.
– «Морська чайка»? Ні. «Імператриця Індії»? Ні. «Пернамбуко»? Ні. Ага, згадав: «Ванкувер». Три роки тому на «Ванкувері», лінія Осака – Фріско[65]. А звати тебе Дінгль, шибайголово, і ти ірландець.
Чоловік вишкірив жовті зуби й сів за стіл.
– Right[66], Єнсене. І п’ю будь-яку горілку, коли частують. Звідки ти тут узявся?
Єнсен кивнув головою кудись убік:
– Я тепер плаваю на лінії Марсель – Сайгон. А ти?
– А я маю відпустку, – похвалився Дінгль. – То оце їду додому – подивитися, скільки там у мене прибуло дітей.
Єнсен поважно закивав головою.
– Що, знов витурили? Пияцтво на службі і таке інше. Якби ти, хлопче, ходив до Християнської спілки, як я, то…
Дінгль весело вишкірився.
– Оце тут твоя Християнська спілка?
– Таж сьогодні субота, – буркнув Єнсен. – А де ж ти плавав?
– А на одному трампі, – ухильно відказав Дінгль. – Усякі острови там на Півдні.
– Хто капітан?
– Такий собі ван Тох, голландедь, чи що.
Швед Єнсен на хвильку замислився.
– Капітан ван Тох. Я з ним теж колись плавав, брате. Судно – «Кандон-Бандунг». Лінія – від чорта до диявола. Гладкий, лисий і лається навіть по-малайському, аби крутіш було. Знаю добре.
– Він уже й тоді був такий схиблений? Швед похитав головою.
– Старий Тох – all right[67], будь певен.
– Він уже й тоді возив із собою тих своїх ящірок?
– Ні. – Єнсен на мить завагався. – Щось таке я чув… у Сінгапурі. Один патякало там молов язиком про це.
Ірландець трохи образився:
– То не патякання, Єнсене. То свята правда – про ящірок.
– Той, у Сінгапурі, теж казав, що це правда, – пробурчав швед. – Та однаково дістав по зубах, – додав він переможно.