Науково-фантастичні твори Чапека – і п’єси, і романи – ознаменували настання зрілого етапу в житті і творчості письменника. Вони принесли Чапеку світове визнання. Його п’єси вже в 20-і рр. з успіхом ішли на сценах найвідоміших театрів Європи і Америки, романи одразу ж після їх появи в Чехословаччині перекладалися на десятки інших мов. Чапека полюбив радянський глядач і читач. Успіх його творів в усіх країнах був справді сенсаційним.
Хоч би про що писав Чапек – чи то про механічних людей-роботів (слово «робот», що нині увійшло в багато мов, придумали брати Чапеки), які, замінивши «звичайних» людей, почали розпоряджатись їхньою долею («RUR»); чи то про досягнення людиною реального, тілесного безсмертя («Рецепт Макропулоса»); чи то про трагічні наслідки процесу пізнання, що забезпечує людям панування над природою і водночас кидає їх у безодню нових, нерозв’язних суперечностей («Фабрика Абсолюту»); чи то про грізну катастрофу, що таїться в розщепленому атомі («Кракатит»), – він неодмінно попереджує. В усьому цьому немає ворожості до прогресу, немає безрозсудного неприйняття цивілізації, науково-фантастична сатира Чапека скеровується проти засад буржуазного світу. Її об’єктом стає капіталістичне суспільство з його парадоксальними людськими стосунками. Він бачить у ньому грізний потенціал дегуманізації людини. Його морально-етичний ідеал стверджується запереченням того, що протистоїть цьому ідеалові.
Науково-фантастичні твори Чапека поставили його поряд з такими видатними письменниками, як Жюль Берн, Герберт Уеллс, Анатоль Франс, творчі шукання яких здійснювалися в тому ж напрямку.
Найважливіша риса творчого обличчя Чапека, із згадки про яку ми, власне, й розпочали розмову про письменника, тобто вміння жити життям свого сучасника, виявлялась не лише в його загальнолюдському, «глобальному» мисленні, а й у пильній увазі до повсякденного. Він був життєлюбом і в «макромасштабі», і в старанно створюваному ним самим «мікросвіті». Не знайшовши відповіді на питання, що їх ставила «велика історія», Чапек не зрікся світу, як це зробив, скажімо, герой його п’єси «Адам-творець» (1927), а лише поглянув на нього з іншого, може, трохи вужчого, але, безперечно, теж надзвичайно важливого боку – з боку буденного.
Все своє життя Чапек охоче віддавався журналістській діяльності. Газетярська робота була йому потрібна як ланцюг безперервних першовідкриттів, жива інформація про велике й мале, захоплюючий процес пізнання. В 20-30-і рр. він побував у багатьох європейських країнах, фіксуючи свої подорожні спостереження в численних нарисах. 1923 р., після поїздки до Італії, він створює свої «Листи про Італію», через рік, побувавши в Англії, – «Листи з Англії», наприкінці 20-х рр. пише нарисовий цикл «Прогулянка до Іспанії», на початку 30-х – «Картинки Голландії», а потім, на матеріалі вражень від поїздки до Скандінавії (середина 30-х рр.), пише нариси «Подорож на Північ». В останні роки життя він багато працює над «Картинками батьківщини», тобто Чехословаччини, в яких повною мірою виявилися його виняткова спостережливість, художницька проникливість і невгамовний інтерес до національно-самобутніх надбань мистецтва. На певний час він відірвав погляд від карти Європи і звернувся до того, що безпосередньо його оточувало, з чим він стикався у себе вдома. Паралель ця, звичайно, досить віддалена, але «домашні» твори Чапека цих років – усі вони зібрані в книжках «Про найближчі речі» (1925) і «Речі навколо нас» (опубліковано в 1954 р.) – чимось нагадують «Оди одвічним речам» видатного латиноамериканського поета Пабло Неруди. Їх розділяє тридцятирічний проміжок часу (Неруда писав свої «Оди» переважно в 1954–1957 рр.), і все ж вони подібні: обидва автори пишуть буквально про одне й те саме, а інколи і в одному життєствердному ключі. Катеринка; футляр з-під окулярів; камін; квітучий сад; цуценя; сніг; дим… Кожне з цих оповідань-мініатюр узагальнює спостереження письменника над буденним світом – світом, що під його пером розкриває свій не помітний з першого погляду смисл. Чапек розповідає начебто про випадкові речі, що, як то кажуть, самі потрапили під руку; він, здається, довільно вихоплює з усієї сукупності великих і малих елементів буття лише окремі, що якимось чином опинились у полі його уваги. «Речі» Чапека в усій красі розкрили його життєлюбство, непідробно щиро і просто заговорили про прекрасне, ліричне, нелукаве, щиросерде.