«Дайте мені спокій», – найпростіше було б від- казати – і не осудив би ніхто, не переговорив, тим паче не винуватив. Київ і Петербург, Фергана, Па- риж і Відень, Подєбради і Прага, і ось нарешті Енн- Арбор, де розташований Мічиганський університет, тепер у Вашингтон переїжджай, – милі мої візи- тери, людина не м’ячик, якого перекочувати та копати можна все життя.
Але… Але над всією країною, і не тільки Сполуче- ними Штатами, мов колись у Туркестані пилова буря, де вивчати судилося Тимошенкові можливості роз- витку бавовняного промислу, кружляла лиховісна, не- очікувана і незнана досі економічна криза. Нестримно котилася вниз промисловість, за рік попередній грим- нувши майже вдвічі, а фермери, обвітрені і загорілі, що, видавалося, витриваліші за худібку їхню, за місяці тепер жебраками ставали і безперервними потоками мільйонними брели шукати зарібку.
Володимр Прокопович розумів, чому урядов- ці спинили вибір саме на ньому. До поважного ви- кладацького стажу професора додавалися наукові роботи з економіки, писані різними мовами і ви- знані в різних країнах: L’Ukraine et la Russie dans leurs rapports conomiques, 1919; Картелі і трести: модерні форми організації промисловості, 1923; Світове господарство, 1924; Ukraine und Russland in Ihren gegenseitigen wirtschaftlichen Beziehungen (Mitteilungen des Ukrainischen Wissenschaftlichen Institutes in Berlin, 1928; Danub Basin as a producer and exporter of wheat, 1930; Agricultural Russia and the wheat problem, 1932. А ще було дослідження зер- нового ринку в Дунайських країнах, об’ємна праця про роль сільськогосподарських коливань у ділово- му циклі, дослідження взаємозв’язку між динамікою цін на сільгосппродукцію і вироби промисловості, аналіз особливостей міжнародної торгівлі між про- мислово розвиненими і аграрними країнами. Фа- хівці розуміли, який потребувався колосальний ма- теріал «перелопатити» про стан цін виробництва, торгові контакти, скільки мозолів нажити від тої
«лопати», аби пересипати й перевіяти розкидану по світах статистику…
То окреме лише з його наукового ужинку, най- більш цитоване в пресі і на яке найчастіше зустрі- нути можна було посилання іншого вченого люду.
І Володимир Прокопович, несподівано навіть для себе, згоду дає на пропозицію візитерів із Вашингтона. На щастя, «у мізковому тресті» Рузвельта, як охрестили майже відразу команду цього президента, народ підібрався непересічний, башковитий, такий, як Адолф Оганес Берлі. З цим науковцем Володими- ру Прокоповичу доводилося ще коли зустрічатися у
Парижі, на пам’ятній мирній конференції, де Берлі представляв економічні питання Сполучених Шта- тів, згодом випадало спілкуватися вже як з виклада- чем Колумбійського університету.
Вони починали роботу, як починають будівлю серед чистого поля, де немає прихистку від колючо- го вітру чи пекучого сонця. Лихо таке людей спітка- ло вперше, не було подібної кризи у світі досі, тож і
«рецепта» на ліки не існувало. Щоправда, вже зго- дом виплило, що весь план реформ вміщався у Руз- вельта в невеличкому «захалявному», зашмуляному і затертому записничку – з тих записів і починали.
То були роки, які ніяк не зітруться у споминах, роки, за які однаково міг Володимир Прокопович картати себе і так само пишатися: суперечки до піз- нього вечора, нерідко і до світання. Досі знали люди лише нестачу їжі чи іншого вжитку, а тут лихо при- йшло від перевиробництва.
Не один поважний державний діяч за голову брався, коли настав час виконувати рекомендації
«мізкового тресту»: за рік посіви пшениці скороти- ли на сім з половиною мільйонів акрів, під плуг піш- ло, під плач і голосіння фермерів, десять мільйонів акрів дозрілого вже бавовнику. Не знала досі істо- рія, щоби держава закупила і знищила понад шість мільйонів свиней та вісім мільйонів голів худоби, – і ще чимало відбувалось такого, чого ніхто і ніколи не пробував чинити. Водночас новостворена Ад- міністрація регулювання сільського господарства, яку здебільшого іменували просто ААА, розроби- ла механізм рефінансування фермерських боргів, які перед початком роботи Тимошенка в урядовій структурі сягали дванадцяти мільярдів тодішніх, не- співмірно ваговитіших доларів.
Так уже в житті ведеться, що певну хворобу здо- лати можуть лиш певні ліки, але ще не факт, що вони не нашкодять десь в іншому тілі. Непереливки ве- лося дрібному фермерові, попри урядові старання, пільговими кредитами користались переважно під- приємства, які не мали великих боргів, чий продукт найконкурентніший. І скрипів зубами бувалий фер- мер, а то й витирав незнану досі сльозу, коли під ви- стук аукціонного молотка його нагорьоване пливло невідворотно й назавше.