початку нашого століття, що студіювали або працю- вали в Парижі, – Сергія Васильківського, Михайла Ткаченка й інших. Так само європейська архітекту- ра тих часів мала великий вплив на дальше поколін- ня українських архітекторів, що студіювали тоді в Петербурзі (Микола Дамиловський, Лінник, Сергій Тимошенко та пізніше Д. Дяченко). У Петербурзі тоді навіть заклався був у 1902 році окремий гурток українців – студентів архітектури; за першого голову того гуртка був Сергій Тимошенко».
Дякувати Богу, хтось із них ще топче ряст, та ба- гацько уже в засвітах… І створене, викреслене і ви- будоване далеко не все збереглося: надто віхоли, вогненні й криваві, витанцьовували над цією зем- лею… Чхати було німчурі, що будинок вона руйну- вала в Полтаві, дім, який другі народини національ- ної архітектури засвідчував.
«Економічний розвиток України в тих часах вису- вав нові архітектурні завдання (електрифікація, нові залізниці, житлове будівництво). Тоді запроваджува- но самоврядування, з’явилися земства, які часто-густо підпадали під вплив українців; а що ці земства мали в пляні своєї діяльности й будівництво шкіл, музеїв та своїх будинків, то ці будівлі іноді проектувалося в то- гочасному українському стилі.
Приблизно тоді саме почало з’являтися більше роз- відок з історії українського мистецтва і, зокрема, архі- тектури. Треба згадати головніші з них:Данила Щер- баківського «Українське мистецтво» та Павлуцького
– «З історії церковного будівництва». Священик Ю. Сіцінський (батько В. Січинського) видав кілька роз- відок про старовинні церкви, головно з Поділля, і між
іншим про Сутковецьку твердиню – церкву.
В «Історії російського мистецтва» Ігор Грабар при- ділив чимало місця українському бароко.
За першу спробу будови в українському новому стилі треба вважати будинок Полтавського земства. Історія проекту цього будинку така. Полтавське зем- ство замовило було проект у архітектора Ширшова, який і виконав його в сучасному тоді модерному сти- лі з віденським впливом. Але відомий український ма- ляр Сергій Васильківський переконав членів земства, що, мовляв, «своя хата повинна бути в своєму стилі». Після довгих суперечок було доручено Васильківсько- му (у Харкові) зробити три різні шкіци фасаду (чола) будинку. С. Васильківський замовив ще один шкіц у архітектора Піскунова, другого прізвища, на жаль, не пригадую, а третій шкіц виконав він сам з допомогою молодого архітектурного кресляра Василя Кричев- ського. Це було 1907 року.
Управа земства прийняла шкіц оформлення фаса- ду й внутрішньої архітектури Васильківського – Кри- чевського. Васильківському було доручено внутрішню декорацію, яку він, з допомогою таких видатних укра- їнських малярів, як Самокиш, Беркас, Ткаченко, і вико- нав. Кричевському було дано стипендію на вивчення пам’яток старих українських будівель.
Будування будинку Полтавського земства тривало 5 років. Цей будинок за нормальних обставин не яв- ляв би собою щось надзвичайне, тим більше, що тоді на Україні повстали імпозантніші будівлі. Але інші бу- динки не відбивали й не мали на собі рідних мотивів і традицій, тим-то цей будинок Полтавського земства й має значення, як зразок відродження української ар- хітектури. Після цього більше архітекторів взялося до праці над створенням свойого рідного будівництва,
І нехай дорікають синові, що знову згадає бать- ка. Але ж до виходу книги Данила Щербаківського
«Українське мистецтво», що в Празі побачила світ у двадцять шостому році, він теж рук докладав. Того самого Данила Михайловича Щербаківського, що в Першу світову як командир гарматної батареї стрі- ляти забороняв навіть у той бік, де церкви і дзвіниці, того самого, що УНР разом розбудовував, співтвор- ця Української академії мистецтв, професора тої ж Академії, а ще Археологічного та Архітектурного інститутів. Того самого професора, що в час при- ходу російського більшовика дрова на пристані роз- вантажував та пиляв, аби вижити, харчувавсь лобо- дою, професора, автора понад сорока друкованих праць та десятків ще не досліджених рукописів, що, зацькований, кинувся з мосту під Києвом у Дніпро…
Костянтиноградське земство оголосило було кон- курс на будинок в українському стилі. Першу пре- мію дістав архітект Сербінов (проект під впливом українського бароко). У Києві Кричевський деко- рує українськими орнаментами чиншовий буди- нок проф. Михайла Грушевського (знищений 1918 року внаслідок гарматного обстрілу Києва військом полковника Муравйова). Сергій Тимошенко того самого часу проектує й будує чиншові будинки в Києві для Лаврентьєва (Маріїно-Благовіщенська), а пізніше Саксаганського вулиця) та для Юрченка (Контівська вул.). Він же, бувши головним архітек- тором будування Північно-Донецької залізниці, проектує будинок дирекції та всі будинки цієї за- лізниці, причому, за згодою її власників у пізніших будівлях йому щастить застосувати українські еле- менти. Незабаром запросили його спроектувати всі будинки для Чорноморсько-Кубанської залізниці, в управлінні якої були переважно українці (Безкров- ний, Живило, Рабовол). Але через переобтяження працею в Харкові С. Тимошенко порадив їм архі- тектора Кузьмина з техніками Александровичем та Троценком (пізніше проф. архітектури в Харкові за большевиків). У Катеринославі (Січеславі) архітект Фетісов (росіянин з походження), великий знавець української архітектури, спроектував будинок під кіно в українському стилі для Хреннікова. У Харкові С. Тимошенко проектує чиншові будинки в укра- їнському стилі для Бойка (вітражі та декоративні панно Васильківського), для Попова на Катеринос- лавській вул., для Томіцького та інших. Харківський єпископ оголошує конкурс на церкву в українсько- му стилі на передмістю Харкова – Москалівці. За цей проект першу премію одержав С. Тимошенко.