Про руйнування Хрещатика і універмагу при тім числі Олександрові Сергійовичу оповідав знайо- мий, він бачив місто лиш проїздом, з вікна авто, і не міг судити в деталях, що обвалилося, що вціліло. А от руйнування таланту мистців Олександрові довелося бачити, хоч і не вживу, на фото, але вони були крас- номовні вельми. Під «пролетарський» стиль совіт голив і стриг усіх, навіть найталановитіших не обми- нала ота державна гребінка. Тамбовські «пєтушки» раптом силилися закукурікати на чужих домівках…
і будинок Верховної Ради в Києві (архітект Заболот- ний). Найбільше шкода, що на будування цих будин- ків були знищені такі блискучі пам’ятки української архітектури, як Михайлівський монастир, військовий Микільський собор та багато інших. До ілюстрації, як у Совєтах підведено архітектуру під одну лінію, не зайво буде згадати український павільйон на сіль- ськогосподарській виставці в Москві 1939–1940 років за проектом архітектів А. Тодзія та Чванченка. Диву- єшся, чому цей павільйон має назву український, а не казахстанський чи якоїсь іншої азійської народности. На жаль, мені не пощастило знайти ніяких матеріялів з того, що будують тепер в Україні. Проте виходячи із загального совєтського напрямку, можна припус- тити, що там панує ніби «пролетарський», а в дій- сності зближений до самодержавного миколаївсько- го, класицизм. На конкурсі колгоспних будиночків я бачив для України хати, прикрашені без жодного смаку й потреби українським орнаментом. Були такі самі хати, прикрашені також московськими «пєтуш- камі» (півниками) для російських районів. Як бачи- мо, архітектурна спадщина буде жахлива, і свого часу потребуватиметься дуже багато праці, знання та ар- хітектурного смаку, щоб усунути ці пам’ятки росій- ського варварства. Колись українці зрозуміють, чому треба було усунути російський Собор з історичної Саської площі у Варшаві. Будівлі, що нагадують по- літичне поневолення, не становлять і не можуть ста- новити архітектурної вартости».
Інколи таке трапляється у житті: яскраві особис- тості волею обставин збираються в одному місці, утворюють сузір’я, яке світитиме довгий час, і не тільки при житті цих особистостей; обставини так зібрали непересічних митців тоді у Львові…
«Між Першою та Другою світовими війнами по цей бік большевицького кордону, хоч в обставинах теж матеріально та політично мало сприятливих, але без подиктованого згори напрямку, українські архітекти дaлі працюють над розвитком відроджен- ня української архітектури. На якийсь час Львів стає осередком еміграції мистців з Наддніпрянської України, і 1922 року заклався був тут гурток діячів українського мистецтва під проводом Петра Івано- вича Холодного.
До гурту свіжих емігрантів із Наддніпрянщини пристають видатні архітекти та мистці з Західної України. Олександер Лушпинський, Нагірний, Гри- цай виставляють свої архітектурні праці на трьох різних виставках поруч з Піщанським і Сергієм Тим- ошенком – архітекторами з Наддніпрянщини. Ми- кола Голубець – мистецький критик – популяризує українську архітектуру серед галицько-волинського громадянства. Архітект Піщанський та Володимир Січинський працюють над дослідами стародавньої архітектури. Вийшли тоді праці В. Січинського про стародавню архітектуру Крехівського монастиря та обміри типової хати біля Львова. З присланих про- ектів на конкурс, оголошений з приводу перебудо- ви Національного музею у Львові, знаємо проекти Піщанського, Пежанського, Лушпинського та С. Тимошенка. С. Тимошенко робить шкіц до проекту будинку українських техніків у Львові, проект Оселі українських журналістів та проект і одночасно до- глядає над перебудовою церкви на Левандівці. Він також проектує церкву на Клепарові (її забудовано), кілька приватних будинків та величезний комплекс монастиря Студитів у Зарваниці, що його замовив ігумен Климентій Шептицький, – з головною церк-
У стрімкій річці часу, істинно стрімкій, бо й не зогледівся ти, Олександре, як спливло відтоді май- же півтора десятка літ, полишився у пам’яті «острі- вець» – конкурс на проект костелу в Яновій Доли- ні. Храм мав вміщувати тисячу двісті мирян, хор на півсотні учасників та орган; проект, який захопив не тільки тебе: дванадцять учасників наважилися по- змагатися.