— Співці хай брешуть, що їм заманеться! — визвірився Станіс. — А ти, Яносе, не підлабузничай, не допоможе!
Він підвівся на ноги і насупився.
— Пані Мелісандра каже, ви досі не обрали князя-воєводу. Я гніваюся. Скільки ще має тривати ця маячня?
— Пане королю, — примирливо пробурмотів Бовен Марш, — але ж ніхто досі не набрав дві третини голосів. Обрання триває лише десять днів.
— Дев’ятьма днями довше, ніж слід! Я маю дати ради бранцям, навести лад у державі, виграти війну. Моєї уваги чекають рішення, які стосуються Стіни та Нічної Варти. У їх обговоренні має звучати голос вашого князя-воєводи.
— О так! — мовив Янос Слинт. — А я додам від себе. Ми, братчики Варти — прості вояки, збройні слуги держави. Вашій милості відомо, що воякам найліпше ведеться, коли їм наказує хтось вищий від них. Я міркую так: ваша королівська порада і напуття нам усім піде на користь, а державі на добро. Бо допоможе мудро обрати найгіднішого.
Від його слів у багатьох присутніх спалахнув гнів.
— Може, ти хочеш, аби нам король і дупи підтирав? — сердито горлав Котер Пайк.
— Обрання князя-воєводи — право присяжних братчиків Варти, і нікого іншого! — наполягав пан Денис Малістер.
— Якби вони обирали мудро, мене б тут не було, — стогнав Скорботний Ед.
Незворушний, як завше, маестер Аемон мовив:
— Ваша милосте, Нічна Варта сама обирає свого очільника, відколи Брандон Будівник звів Стіну. Включно з Джеором Мормонтом наш список нараховує дев’ятсот дев’яносто сім князів-воєвод, і кожного з них за тисячолітнім звичаєм обирали очолювані ним братчики.
Станіс скреготнув зубами.
— Я не маю наміру втручатися у ваші права та звичаї! Щодо ж королівського напуття, Яносе… якщо ти просиш, аби я наказав твоїм братчикам обрати тебе, май мужність сказати прямо.
Князя Яноса його слова застукали зненацька. Він криво посміхнувся і аж упрів, але Бовен Марш поруч із ним відповів:
— Кому кращому, пане королю, очолити воїнів у чорному, ніж тому, хто колись уже очолював воїнів у золотому?
— Та будь-кому з вас! Хоч би й кухареві. Авжеж гірше не буде. — Король кинув на Слинта крижаний погляд. — Янос аж ніяк не перший золотокирейник, який узяв хабара, та напевне, таки перший, хто набив кругленьку калиту, продаючи посади і підвищення. Наприкінці своєї служби половина старшини міської варти віддавала йому частку від своєї платні. Хіба не так, Яносе?
Шия Слинта побуряковіла.
— Це все брехня і наклепи! Ваша милість знають, що сильний та чесний очільник завжди наживе собі ворогів… за вашою спиною теж брехали і брешуть! Нічого ж не довели, жоден не насмілився облудно свідчити…
— Двоє, які збиралися свідчити, раптово загинули на чатах. — Станіс примружив очі. — Не смій бавитися зі мною, Слинте. Я бачив докази, які Джон Арин поклав перед малою радою. Якби королем тоді був я, ти втратив би не лише посаду, будь певен. Але Роберт знизав плечима і викинув твої вини геть. «Усі вони крадуть» — пригадую я його слова. — «Краще злодій, якого ми знаємо, ніж незнайомець. Наступний може виявитися гіршим.» Слова лунали з вуст мого брата, але відгонили Петиром Баелішем. Мізинець мав хист винюхувати золото, і без сумніву, облаштував усе так, що корона теж мала частку від твоєї оборудки.
Опасисті щоки князя Яноса затремтіли, та не встиг він вигадати нову обурливу відповідь, як втрутився маестер Аемон:
— Ваша милосте… за законом і звичаєм, усі минулі злочини та провини пробачаються людині, що проказує обітниці й стає присяжним братчиком Нічної Варти.
— Мені це відомо. Якщо Нічна Варта не знайде собі за воєводу нікого ліпшого від Яноса Слинта, я стисну зуби і проковтну ваш вибір. Мені байдуже, кого саме ви оберете, аби обрання нарешті сталося! Нас попереду чекає війна.
— Ваша милосте, — обережно-ввічливо мовив пан Денис Малістер, — якщо ви кажете про дичаків…
— Ні, я кажу не про них. І вам це, пане, має бути відомо.
— А вашій милості має бути відомо, що попри нашу палку дяку за поміч проти Манса Розбишаки, ми не можемо надати вам допомоги у змаганнях за престол. Нічна Варта не втручається у війни Семицарства, як не втручалася у війни королівств протягом восьми тисяч років…
— Я знаю історію вашого братства, пане Денисе, — буркнув король. — Даю вам слово, що не вимагатиму від вас підняти мечі проти жодного бунтівника і узурпатора з тих, що обсіли мене зусібіч. Але чекатиму, що ви надалі захищатимете Стіну так само, як захищали завжди.