— Будьте ласкаві, мій лицарю. — Вона поклала Джорагові руку на плече. — Певно ж, Арстан не хотів завдати вам образи.
— Якщо ви так кажете, халісі… — пробурчав пан Джораг, але голос його лишився похмурим.
Дані обернулася до зброєносця.
— Я майже нічого не знаю про Раегара — тільки те, що оповідав Візерис, а він був ще малим хлопчиною, коли наш брат загинув. Яким Раегар був насправді?
Старий хвильку подумав.
— Здібним. До усього, до чого брався — це найперше за все. А ще рішучим, непохитним, вірним обов’язкові. Про нього розповідають одну річ… та я певний, що пан Джораг теж про неї знає.
— Все ж я хочу почути від вас.
— Воля ваша, — кивнув Білоборід. — Замолоду принц Дракон-Каменя був надзвичайно книжною дитиною. Читати навчився дуже рано — люди казали, що королева Раела, напевне, проковтнула кілька книжок і свічку, коли син був у неї в череві. Гратися з іншими дітьми Раегар зовсім не прагнув, маестрів зачаровував його розум, зате лицарі його батька кисло жартували, що, мовляв, у родині Таргарієнів знову відродився Баелор Блаженний. Та ось одного дня принц Раегар знайшов у сувоях щось таке, що змінило його довіку. Ніхто не знає, що то було, але зранку юнак з’явився у дворі, де лицарі вдягали обладунки, підійшов до майстра-мечника, пана Вілема Даррі, та мовив: «Мені знадобиться меч і броня. Схоже, я мушу стати воїном.»
— І він ним став! — зраділа Дані.
— Справді так, — вклонився Білоборід. — Благаю вашу милість вибачити. Ми говорили про воїнів, і ось, здається, прокинувся Могутній Бельвас. Я мушу іти справляти свою службу.
Дані глянула назад, у напрямку корми. Євнух саме вилазив крізь ляду посередині чардаку — досить спритно, як на свою статуру. Був він не надто високий, але кремезний і широкий — пудів зо шість сала та м’язів. Велике буре черево мережили навхрест бляклі білі рубці. З одягу він мав на собі мішкуваті штани, жовтий шовковий черес і крихітну сміховинну жилетку з залізними нютами.
— Могутній Бельвас хоче їсти! — заревів він до усіх одразу і ні до кого зокрема. — Могутній Бельвас зараз снідатиме!
Він обернувся і побачив на передку корабля свого Арстана.
— Білобороде! Неси їжу Могутньому Бельвасові!
— Можете йти, — мовила Дані до зброєносця. Той вклонився і пішов служити людині, до якої був приставлений.
Пан Джораг дивився йому в спину, насупивши своє чесне суворе обличчя. Мормонт був з себе здоровий та міцний, з дебелою щелепою та м’язистими плечами — не надто гарний на вроду, але найвірніший друг, якого знала Дані.
— Ви того старого слухайте, та не заслухайтеся — так воно розумніше буде, — сказав їй пан Джораг, коли Білоборід вже не міг чути.
— Королева мусить слухати усіх, — нагадала Дані лицареві. — Вельможних та простих, сильних та слабких, чесних та підлих. Один голос може наспівати тобі брехню, але слухаючи багатьох, зрештою знайдеш правду.
Про це вона читала у якійсь книжці.
— То послухайте і мого голосу, ваша милосте, — мовив вигнанець. — Цей Арстан Білоборід грає у нечесну гру. Він надто старий для зброєносця і надто спритний на язик, щоб служити тому бовдурові-євнухові.
«А й справді, чудернацько» — визнала про себе Дані. Могутній Бельвас був колишній невільник, вигодований та вивчений у бійцівських ямах Меєрину. Магістрат Іліріо надіслав його захищати її — принаймні так казав сам Бельвас. А захисники їй справді були не зайві. Узурпатор зі свого Залізного Престолу пообіцяв землю та княжий титул будь-кому, хто її уб’є. Один уже спробував — кухлем отруйного вина. Що ближче вона до Вестеросу, то більш вірогідні нові спроби. У Карфі ворожбит П’ят Прей вже надсилав по неї Жалійника, щоб відплатити за Невмирущих, яких вона спалила у Палаці Праху. Ворожбити ніколи не забували образ — так їй казали; а Жалійники були вбивці, які ніколи не хибили. Більшість дотракійців теж налаштувалася проти неї. Колишні ко хала Дрого тепер очолювали власні халазари, і ніхто з них не проминув би нагоди напасти на її крихітний загін, якби опинився поруч — заради того, щоб убити або поневолити її людей, а її саму відтягти до Ваес Дотраку і оселити в належному їй місці серед старих бабів-дошхалін. Дані свого часу сподівалася, що хоча б Цзаро Чжуан Даксос не стане їй ворогом. Але ж карфійський купець понад усе жадав її драконів. А ще була Квайфа з Тіні — моторошно дивна жінка у червоній покостовій личині зі своїми таємничими порадами. Хто вона така: теж ворог або небезпечний друг? Цього Дані сказати не могла.