ПАН НА ГІЛЦІ: Панночко! Ми тут усі говоримо звіриною мовою: і кроти, і птахи!
АЗРА: Я б радше слухала потік... як кле-клекоче і дзю-дзюрчить...
Починає переливати воду з порцелянової посудини у рукомийник і знов набирати.
Раптом, наче світом струсонув якийсь могутній деміург, кольори стали яскравими, потік справді задзюрчав, а двоє панів у фраках ніжно зацвірінькали.
Азра на своєму ліжку, у тому ж стані. Марта витирає Азрине чоло ганчіркою, яку щедро змочує.
ГАСАН: Не можна жити на хлібі й воді. Чи вона щось їсть? Якщо і їсть, таке враження, що воно з неї швидше виходить, аніж входить у неї. Я чув, що вона вночі ходила коридорами. Я теж не сплю, коли Місяць повний. Марто, вона щось задумала! А те, що вона задумала — недобре. Припильнуй її. Але якщо хтось щось собі вирішить, тут уже нічим не допоможеш. Є такі, що думають, ніби людина може вбити себе, просто переставши дихати. Я в це не вірю, але вона на вигляд є такою, що здатна на все. Вона — вроджена дітовбивця!
МАРТА: Чому ти гадаєш, що вона дітовбивця?
ГАСАН: А що їй ще залишається?
МАРТА: Чи це в такому разі злочин?
ГАСАН: Злочин є злочин, навіть якщо він неминучий.
МАРТА: Вона добра дівчина.
ГАСАН: Добра, мила дівчина. Шкода! Зараз вона, як човен, який настільки дірявий, що мусить потонути.
МАРТА: П’яний ідіоте!
ГАСАН: Ідіот — можливо. Це від Бога, але п’яний — оце ні, Бог милував.
МАРТА: Принеси ще води.
ГАСАН: Принесу, чому ж не принести. Тут вранці був якийсь чоловік. Залишив ось цей мішок. У ньому різні наїдки. Є борошно, є й м’ясо. (Витягає низку дукатів, роздивляється проти світла, один дукат пробує на зуб). Це, каже, від Мілоша. Вашого капітана.
Азра одразу починає блювати. Марта їй допомагає, миє її.
ГАСАН: От бачиш, це твої бульйони, які б і мерця на ноги поставили. Навпаки, вони й здорового зведуть у могилу. Дай їй поїсти. Нехай нажереться м’яса — і стане їй краще. Якого Мілоша, питаю я, а карлик показав ніж, припав до землі і відповз у кущі. (Плює в мішок.) Тьху, щоб ти здох. Я собі зранку подумав, якого кольору зміїна кров? Якщо мене стара пам’ять не підводить, зеленаво-жовтава, як коли немовля обкакається. Ні, я одного разу бачив розчавлену змію: кров чорна, як найтемніша темрява. (Подивився ще раз у мішок і плюнув усередину.)
7. Ігри зв’язування
Підвал лікарні.
Азра тупо витріщається з-під покривала. Марта шукає воші, сидячи на своєму ліжку. Гасан, приходу якого вони не помітили, деякий час стежить за ними.
ГАСАН: Буде напад.
МАРТА: Хто?
ГАСАН: Невідомо.
МАРТА: Звідки ти знаєш, що буде напад?
ГАСАН: Передчуття.
МАРТА: З півдня?
ГАСАН: Не сказано.
МАРТА: Чи з півночі?
ГАСАН: Можливо. Увірвалися сьогодні вранці у село.
МАРТА: Хто?
ГАСАН: Спалили. Вбили.
МАРТА: Кого, Гасане, чоловіче божий?
ГАСАН: Всіх.
МАРТА: В ім’я якого бога?
ГАСАН: Не питалися.
МАРТА: Але ж відомо, мусить бути відомо!
ГАСАН: Хто наказав, той стер і сліди.
МАРТА: Оті з того берега?
ГАСАН (погладжуючи свою горлянку): Перерізали все, що рухалося.
МАРТА: Треба закрити вікна мішками.
ГАСАН: Закрив.
МАРТА: Води.
Гасан показує на пластмасову каністру біля своїх ніг.
МАРТА: Решта — в руках Божих.
ГАСАН: Якого, жінко, я тебе зараз питаю, якщо нас тут троє, а богів не злічити?
МАРТА: О, це дуже добре.
ГАСАН: Це було добре.
МАРТА: Бо це місце, Гасане, зараз — Вифлеєм!
ГАСАН: Смердюча стайня, повна гною та гівна.
МАРТА: Вифлеєм був стайнею. Ми зараз стоїмо у самому центрі Світу.
ГАСАН (захлинається від сміху): Ми — гівно, що смердить з його дупи.
МАРТА: Якщо прийдуть оті з того берега (швидким рухом «ріже» свою горлянку), я кинуся їм до ніг, Господи, помилуй, а година урочиста з нею і в неї, Господи, помилуй, Христос народився!
ГАСАН: Геть звідси, досить вже цього смороду.
МАРТА: Якщо прийдуть твої святі воїни, ти падаєш на коліна, ілалла, Аллах, заклинаєш Богом і просиш.
ГАСАН: Я нічого не знаю.
МАРТА: Якщо прийдуть оті причепурені, тоді ми одразу: «Три царі, дайте нам дари дитинці!»
ГАСАН: Якщо прийдуть оті з шашечками, тебе вони відпустять. Ти їхня вдова. Але до цієї, хто до неї прийде?
МАРТА: На що ти натякаєш, Гасане?
ГАСАН: Чи вона чує, чи щось говорить?