МАРТА: Що ти маєш на увазі, чоловіче?
ГАСАН: Якщо вона говорить, то якою мовою говорить? Зараз все непевне.
МАРТА: Азра має бути з твого племені.
ГАСАН: Якби було щось відомо, але річ у тому, що не відомо нічого. Я маленька мишка, нічого не знаю... Тільки роблю капості, їм та випиваю!
МАРТА: Почнемо з початку.
ГАСАН: Я не слухаю й не чую, ля-ля-ля!
МАРТА: Її міг би шукати хтось з їхнього села.
ГАСАН: Нема, нема, mortus ... ля-ля-ля.
МАРТА: Може, її шукає її хлопець або навіть чоловік?
Гасан посерйознішав. Мовчить.
МАРТА: Та це ж врешті-решт нормально.
ГАСАН: Я б їй чогось такого не побажав.
МАРТА: Про що ти?
ГАСАН: Чи ти бачиш, дурна корово, що з нею сталось?
МАРТА: Це видно з Місяця. Як Китайську стіну.
ГАСАН: Чи ти бачиш, що з нею зробили?
МАРТА: Чекай. Давай поступово. Розмовляймо спокійно, як дві зацікавлені людські істоти.
ГАСАН: Я маленька мишка, нічого не зна...
МАРТА: Спокійно. Крок за кроком. Ти кажеш: з нею щось зробили.
ГАСАН: Ти сліпа чи що?
МАРТА: На неї не зійшов Бог з хмари.
ГАСАН: Точно не зійшов.
МАРТА: Отже, не Бог з хмари. Добре. Щось зробили.
ГАСАН: Свинство, якщо ти питаєш мене.
МАРТА: Добре, свинство. Але хтось це свинство зробив?
ГАСАН: Абсолютно точно, їх було багато.
МАРТА: Звідки ти знаєш?
ГАСАН: Хіба я казав тобі, що щось знаю?
МАРТА: Ти сказав, що їх було багато.
ГАСАН: Ти мене дістала; те, що їх було багато, багато разів багато, про це тут говорить кожне дерево.
МАРТА: А якщо говорить кожне дерево, чому ж ти тоді боїшся?
ГАСАН: Я не боюся.
МАРТА: Боїшся тому, що знаєш, а це сьогодні шумить у кожній кроні!
ГАСАН: Я нічого не знаю.
МАРТА: Ти сказав щось про свинство.
ГАСАН: Ти перервала мене на півслові... А я мав на увазі щось зовсім інше. Але вже як хочеш. Так є. ЗАРАЗ про це розповідає кожен пень. Уже завтра список скоротиться до п’ятьох-шістьох підозрілих типів, які тут і там на щось натякнуть, ніби плетуть якісь загадки. Залишиться потім ще якийсь божевільний, який крізь замкову щілину щось бачив і через те й справді не може заснути. А потім небесні жорна ще трохи покрутяться... Один з тих багатьох, який, п’яний як чіп, вграв свого часу цей нещасний мішок з кістками, повіситься, а всі будуть запитувати, чому, був доброю людиною і добрим батьком. І шлюс. Немає ні такого густого сита, ні такого вузького вушка голки, крізь які не прослизнув би той, кого ніхто не хоче ні бачити, ні запам’ятати. Все це невдовзі вкриє сніг, який одразу стане минулорічним. Люди хочуть забути те, про що майже неможливо говорити. У цих темних лісах, жінко Божа, людина не вбиває іншу лише тоді, коли аж ніяк не може цього зробити. А це стосується й усього іншого, що людина взагалі може зробити з іншою людиною. Кумекаєш? Блаженне забуття. Я мушу плакати над тілом, бо інакше мою печаль не можна було б витримати, але завтра — новий день.
МАРТА: А вона?
ГАСАН: Вона не плаче, для неї немає нового світанку.
МАРТА: Ти мені допоможеш?
ГАСАН: Я тобі не допоможу.
МАРТА: Вночі я їй насилу перешкодила. Я теж мушу колись заснути. Я вже її одного разу знімала з вікна. Це скло (показує шматочок загостреного скла), яким вона... Ми мусимо її зв’язати.
ГАСАН: Це тебе я прив’яжу до того ліжка, божевільна. Не заспокоюся, доки не вдягну на тебе гамівну сорочку. Ти мене завжди виводиш із себе. Якийсь час ти здаєшся розумною, твої думки течуть, ніби мед, гладенько, хоча все, що ти можеш придумати, звичайно, неправильне. А тоді раптом все з тебе виходить, як пронос якийсь. Не допоможу тобі її зв’язати.
МАРТА: Гасане, скажи мені нарешті: чому?
ГАСАН: Якого хріна я з тобою тут сперечаюся? Який я ідіот! Та в мене на голові ще п’ять таких апартаментів, і всі вони повні бідосі — будь-якої, на вибір!
МАРТА: Чому?
ГАСАН: Бо для неї і було б найкраще — ...
МАРТА: Я не заспокоюся, поки не продірявлю тобі голову.
ГАСАН (відмахується, ніби має справу з нерозумною дитиною): Я пішов у своїх справах!
МАРТА: А її хлопець?
ГАСАН: Їй неможливо допомогти.
МАРТА: Навіть чоловік?
ГАСАН: ВІН БИ ПЕРШИЙ ЇЇ ВБИВ, ЯКЩО ВІН ЧОЛОВІК!
МАРТА (кричить йому услід): А ДИТИНА?
ГАСАН (ззовні): Це інше. ХТОСЬ МАЄ ЗА НЕЇ ПОМСТИТИСЯ!
МАРТА: Якщо вона покінчить із собою, тоді не буде й дитини! (Пауза.) Хоча б це ти принаймні знаєш, брудна свинюко? Хіба тебе не жінка народила?
Зовні ламаються важкі предмети. Гасан лається і стогне. У підвал влітає біла гамівна сорочка.