МАРТА: Смертельно хвора?
ГАСАН: Вкусися за язика! Накличеш нещастя.
МЕЛЬХІОР: Отож, якщо дитина помре після доставки, ми до цього нічого не маємо. На долю гарантій немає.
МАРТА: А якщо помре ще в дорозі?
МЕЛЬХІОР: Це також Божа воля.
МАРТА: Тоді ваші п’ять тисяч тю-тю?
МЕЛЬХІОР: Ну, якщо ви мене змушуєте сказати: і хвора, вона має очі. Вона — справжній мішок коштовностей, які потрібні багатьом.
МАРТА: Навіщо?
МЕЛЬХІОР: Є різні способи, я про це.
ГАСАН: І ви не хочете подивитись перед купівлею?
МЕЛЬХІОР: Немає потреби. Ваші діти всі солодкі.
ГАСАН: Так?
Марта кидається до купи дров, витягає револьвер.
МАРТА: Забирайтеся геть! Геть, геть звідси... Тварини прокляті!
МЕЛЬХІОР: Пані, схаменіться...
ГАСАН: Для Вас краще зникнути звідси. Я добре її знаю.
МАРТА: Я стрілятиму! Стріляю...
Стріляє в стелю.
МЕЛЬХІОР (Гасану): Гей, друже, ми ще побачимось?
ГАСАН: Якщо ти мене питаєш — ні. Так не можна. Навіть не подивився на нього? А хочеш купити? Тут так не робиться. Тут інші звичаї, насерматер. Ми — найнещасніша худоба під Сонцем, Місяцем і всіма іншими зірками. Але так у нас не роблять. Мусиш подивитись. Мусиш похвалити товар. Виносьтеся звідси, Ваші Величності...
Марта кидає їм услід подарунки, які вони привезли.
МАРТА: Пахощі... золото... ладан.
ГАСАН: Ти чудово роздовбала їхні плани.
Іззовні чутно, що джип віддаляється з великою швидкістю.
МАРТА: Що з тобою, чоловіче, ти би продав дитину?
ГАСАН: Я тільки жартував.
МАРТА: Ти би за сраних п’ять тисяч...
ГАСАН (захлинувся): Сраних... Ми тільки почали торгуватися. Ми б дійшли й до десяти.
МАРТА: Ти продав би дитину?
ГАСАН: Та ні. Це я так, зі спортивного інтересу. Торгуватися — справа серйозна. Ти, шалена жінко, поняття про це не маєш. Але відшила ти їх добре. Знімаю капелюха. Ти їм роздовбала під корінь усю філософію. Якщо добре подумати — дуже по-чоловічому.
10. White goddess
Яскраво освітлене маленьке деревце без листя — крім одного-єдиного листочка, який відважно вихваляється своєю зеленню. Серед гілок дерева сидить Азра, дивлячись перед собою. Приходить Марта і махає поясом від Азриної домашньої сукні, значущо, ба навіть тріумфально. Потім починає танцювати довкола деревця, прикрашає його тоненькими різнобарвними стрічками, наспівує щось незрозуміле.
Азра збоку уважно за нею спостерігає.
МАРТА: А якщо його звати Мілош? Власне, я вважаю дивним, що людей більше, ніж імен. Якби кількість людей та імен збігалася, не було би про що розмірковувати. У кожного на чолі, від самого народження, було б написане його ім’я.
АЗРА: А хіба це не так?
МАРТА: Звісно, ні. Гра з іменами не така й невинна. Не раніше вісімнадцятого року життя людина мусила би взяти на себе своє ім’я, як і будь-яку іншу відповідальність. Наприклад, ім’я Марта звучить як камінь, який стукає у замерзлу калюжу. Азра — навпаки, як камінь, який падає у ставок з рибами, а від місця його падіння розходяться все м’якші й більші кола — Азра...
АЗРА: Що нам робити?
МАРТА: Нагодуй його. Він помре. Невже ти ніколи не бачила, що робить кицька зі своїм сліпим приплодом, або що робить сука для своїх цуценят?
АЗРА: Незчисленну кількість разів. Але жодного разу я не бачила, щоб п’ятнадцять скажених псів напали на одну сучку.
МАРТА: Цуценя не винне. Ти хоч подивися на нього. Не хочеш бачити свою дитину?
АЗРА: Забери його.
МАРТА: Я мріяла про це. Не можу.
АЗРА: Тоді поклич Гасана, нехай він його викине.
МАРТА: Він дурний, як пень, але він не злочинець.
АЗРА: А я — злочинка?
МАРТА: Ти просто заплуталася. У тебе в голові миготять різні думки, але жодна з них не є доброю.
АЗРА: Заплуталася, так? Ну тоді слухай те, чого ти ще не чула. І ви, пні, теж. А тоді руки вгору: вирішіть самі, чи це я заплуталася, чи заплутався світ, в якому ви піднімаєте вгору руки... Чи я, дітовбивця, не є єдиною нормальною людиною під цією частиною Молочного Шляху?
МАРТА: Ти залишишся без молока.
АЗРА: Я гадала, що в тебе є трохи розуму, а ти курка, як і всі інші. Чим це тебе купили, як це так, що ти і тобі подібні, коли вас найбільше топчуть, думаєте й робите лише те, чого хочуть ті, які вас топчуть? І чому ти дивуєшся — закрий рота, Марто, — що я цього не хочу робити?
МАРТА: Я багато чого не хотіла, і що з того? Чим це мені допомогло?
АЗРА: Я тобі допоможу.
МАРТА: Ти?
АЗРА: Поки ви мене тримали в цій трупарні як інкубатор, у моїй голові все, що було до того і все, що має прийти, склалося в ясний і наочний фільм.