Азра і Марта, дуже намальовані, сидять усередині в чорних довгих сукнях, на них яскраво-помаранчеві перуки, волосся яких нагадує зміїні хвости.
Гасан стоїть спереду в поношеному костюмі, мне шапку.
СУДДЯ: Нехай свідок зараз складе присягу.
ГАСАН: Хіба я мушу присягатися саме на Книзі?
СУДДЯ: Всевидячий Бог побачить, що ви робите. І сам Всевидячий шепне Єдиному.
ГАСАН: Це повільно. І щось у такий спосіб може загубитись. Це як зіпсутий телефон. Чи є інший спосіб?
СУДДЯ: Присягніться тоді батьком.
ГАСАН: Покійним?
СУДДЯ: Ще краще.
ГАСАН: Не беріть гріх на душу. Мертве — це мертве. Він був добрим чоловіком, але сильно пив, і коли б я зараз на нього оперся, впали б обидва.
СУДДЯ: Тоді візьміть що-небудь святе для вас.
ГАСАН: Є таке. У нас тут актуальна зараз суворість життя. Що скажете на «Клянуся моїм життям»?
СУДДЯ: Думаю, це дуже добре. Що може бути ціннішим від цього?
ГАСАН: В тому-то й річ. Життя в нас недорого коштує.
СУДДЯ: Придумайте щось.
ГАСАН: Клянуся твоїм життям.
СУДДЯ: Моїм?
ГАСАН: Воно набагато надійніше від мого.
СУДДЯ: Мене шляк трафить, якщо ви продовжите в тому ж дусі. Зараз переходжу до справи, прошу уваги.
Стукає молотком.
Під присягою ви сказали нам тут: що ви оцю ось жінку — у подальшому «жертва», — що ви оцю ось жінку згаданого дня... Року якого?
ГАСАН: У нас ніхто тепер не рахує років.
СУДДЯ: Суд встановлює: не знає, коли.
ГАСАН: Була зима.
СУДДЯ: Слава Богу.
ГАСАН: У нас їх кілька.
СУДДЯ: Кілька?
ГАСАН: Але їхні будівлі зруйнували, як і людські.
МАРТА: Було напередодні Нового року.
СУДДЯ: Невизначеного року, власне, наприкінці його, оцю ось жінку, власне, жертву, хтось — у подальшому: винуватець злочину — залишив її...
ГАСАН: Як мішок.
СУДДЯ: На вигоні біля старого мосту, — а тут і один ліс багато разів згадується, який в народі називають...
ГАСАН: Зміїний Стан.
СУДДЯ: Чому?
ГАСАН: Народ вірить, що в тому лісі перебуває Зміїний цар.
СУДДЯ: Записуємо це як, можливо, корисне, бо в цій країні немає нічого певного. Міста зникають, дороги щезають.
ГАСАН: А цей ліс споконвіку називався Зміїний Стан.
СУДДЯ: І зараз так називається?
ГАСАН: Наскільки мені відомо.
СУДДЯ: В якому стані була ваша знахідка?
ГАСАН: Жінка була в дуже важкому стані.
СУДДЯ: Ви можете бути трохи точнішим?
ГАСАН: Пане! Як взагалі про це говорити?
СУДДЯ: Злочин має бути названий. Потім потрібно подивитися, який із законів його описує. Закон, який злочин описує, водночас і кару визначає. Розумієте, від — до.
МАРТА: Що ви маєте на увазі: від — до?
СУДДЯ: Обставини треба зважити — обтяжувальні, полегшувальні... Та в Книзі написано все!
Б’є по вкритому пилом Законнику.
МАРТА: Цю жінку...
СУДДЯ: Stuprum violentum, я знаю предмет обвинувачення.
МАРТА: Йдеться тут про злочин, який волає до неба, йдеться тут про злочинців, які вже не сміють заснути, і треба їх гнати з краю на край Землі образами того, що вони вчинили, аж поки вони самі собі вирок не винесуть.
СУДДЯ (у дуже неприємній ситуації, прокашлюється): Такої кари ця Книга не знає.
МАРТА: Тоді викиньте її.
ГАСАН: Не гарячкуйте, пані Марто. Я так колись судився за одну межу, і на засіданні втратив голову, — і бовдура, на якого подав у суд, назвав свинею, і суд мені одразу призначив штраф; про межу вже не говорилося. Бо неважко відповісти на запитання Високого Суду: Жінка, яку я знайшов, була побита, з животом до підборіддя. Говорити нічого не говорила, але дещо розуміла, наприклад, про хліб.
СУДДЯ: Якщо жінка не говорила, що наводить вас на думку, що її мучили?
ГАСАН: Синці й порізи, наприклад, а про це говорить вам у нас кожне дерево.
СУДДЯ: Ваша любов до картин суд цей розвеселить. Суд, одначе, схильний вірити, що вашою пропозицією не є кликати сюди до нас буки й дуби?
ГАСАН: Чоловіче, якщо ви мене питаєте, їй зробили дитину після того, як над нею познущалися, у будинку школи, який ми всі знаємо. А потім її відпустили, коли вже було запізно.
СУДДЯ: Не так швидко. Тут масу всього сказано. Запізно для чого?
МАРТА: Треба їх гнати до найменшого куточка Землі, проклясти!
СУДДЯ: Суд розділяє вашу думку. Але як їх знайти?
ГАСАН: Може, прочесати Зміїний Стан?
СУДДЯ: Ми це можемо. Але нам варто знати: кого ми, власне, шукаємо? Ім’я нам дайте, одне ім’я. Чи знає свідок ім’я?