Гасан жваво жестикулює і показує на валізи, на годинник. Потім хапає костюм. Усі зупиняються.
Азра нарешті відпиває ще один ковток з порцелянової посудини і важко зітхає.
Не зовсім ясно, а ніби здалека чутно гуркіт важкої артилерії.
Азра відливає трохи рідини з порцелянової посудини у меншу: видно, що це звичайна вода.
Потім починає напружено дослухатися.
Здається, надвечір’я. І голосний, трохи нервовий пташиний щебет.
Азра дослухається до нього з помітним полегшенням.
13. Палестина
Плац табору для військової підготовки, оточений міцним колючим дротом.
Посеред доріжки — Мартина імпровізована пічка, ніби її принесло водою якоїсь повені, або це субверсія в манері де Кіріко.
Гавкіт собак, різкі команди кількома мовами, вояки чеканять «стройовий крок». Час від часу постріли за командою.
Зліва, затиснуті й перелякані — Азра, Марта і Гасан. Вони постійно сторожко озираються. Останній несе перекинутий через руку цивільний костюм.
ГОЛОС ІЗ ГУЧНОМОВЦЯ: Номер 14 949 чекають відвідувачі. Номер 14 949 чекають відвідувачі біля головного виходу.
ГАСАН: Сюди, ми тут.
МАРТА: Ми тут, усі!
АЗРА: Чому він не дивиться сюди?
ГАСАН: Йому не дозволено.
МАРТА: Чотирнадцять тисяч дев’ятсот... Здійснюється твій сон, що левада заворушиться, ніби жива.
ГАСАН: Дивись сюди, дурнику!
МАРТА: Ми — твої, ти — наш.
АЗРА: Чому він не виходить зі строю?
ГАСАН: Не має права.
АЗРА: Який же це садизм.
МАРТА: Ми приїхали так здалеку.
ГАСАН: Сюди, бовдуре! Ти диви, «цивілізація»!
МАРТА: Немає вже «лівою, лівою, раз-два-три»...
ГАСАН: Немає вже «лягай, повзи»...
АЗРА: «Коли, ріж»! Він нас не чує. Чому він до нас не підходить? Може, не хоче?
ГАСАН: Він ніби не в собі.
МАРТА: Це не погляд людини. Так дивиться рефлектор, об’єктив камери або телескопа.
АЗРА (ляскає себе по чолі): Білі пігулки! Я впізнаю цей погляд!
ГАСАН: Сюди, дурнику! Сюди!
Нарешті на доріжці плацу з’являється Змія в камуфляжі. Його обличчя пофарбоване темними фарбами, він тягне військову сумку. Він робить дивні рухи, зрозумілі, напевно, лише представникам його роду. Час від часу урочистими жестами показує на сумку.
МАРТА: Що з ним зробили?
ГАСАН: Гей, ми тут.
МАРТА: Ми: твій батько і дві матері!
Змія вперше подивився в їхній бік.
АЗРА: Я — Азра!
МАРТА: Марта!
ГАСАН: А це неважливо. Підійди до нас ближче. Подивись! (Урочистим жестом показує йому на цивільний костюм) Клас! «Benetton»! Коштує всі гроші! Клянуся чим завгодно: кожна в тебе закохається!
Змія дивиться на них з недовірою і нерозумінням.
МАРТА: Він нас не впізнає.
АЗРА: Ще в нас вистрілить, чого доброго.
МАРТА: Може, він думає, що ми манекени для тренування?
АЗРА: Може, він бачить, що ми всі мертві?
ГАСАН: Тоді тим більше не стрілятиме в нас.
МАРТА: Це ще невідомо.
АЗРА: Азра. Твоя мати.
Змія вперше дивиться на неї дуже уважно.
МАРТА: Усе добре. Він нас упізнав.
ГАСАН: Я — твій батько. Більше у фігуративному сенсі, щоб ніхто не міг тобі сказати, що ти — байстрюк.
МАРТА: Я теж твоя мати, бо матір тепер так легко втратити, що непогано мати їх кілька!
АЗРА: Ти підеш з нами!
ГОЛОС ІЗ ГУЧНОМОВЦЯ: 14949, візит завершено. Відвідувачі, залиште територію казарми.
АЗРА: А зараз переодягнись. Послухай матір. Кого ти ще маєш слухати? Оці не бажають тобі добра. Вони нікому не бажають добра. Добро тут — невідоме поняття. Ось одяг, який ми тобі принесли. Переодягнися, швидко і легко, як ви, змії, завжди це робите. Дай мені те, що на тобі. Я знаю, що маю зробити. Ти мусиш вірити своїм матерям!
ГОЛОС ІЗ ГУЧНОМОВЦЯ: 14949, на рапорт до командира.
ГАСАН: Ти ж цього не зробиш? Тебе кинуть на голий бетон. Будеш їсти хліб і воду, срати у парашу.
АЗРА: А потім тобі дадуть білі пігулки.
МАРТА: Коли отямишся, вже нічого не тямитимеш.
ГАСАН: Вбиватимеш, а не знатимеш кого.
МАРТА: Різатимеш, а не знатимеш навіщо.
АЗРА: Тут я, твоя мати!
На верхній стіні з’являється ряд солдатів з важкими автоматами, в таких же камуфляжних уніформах, як Змія, з однаково помальованими обличчями. Змія дивиться то на них, то на трьох зіщулених людей біля огорожі.
АЗРА: Бачиш, якими їх створив їхній бог.
МАРТА: Поквапся. У нас немає часу.