ГАСАН: Роздягайся, ну ж бо.
АЗРА: Вони тебе покарають за непослух. Усе має свої межі.
МАРТА: Пустощі — це пустощі. Але ми зуміємо показати тобі, коли має початися виховання.
ГАСАН: Кажуть, що у мене важка рука!
АЗРА (кричить): Заклинаю тебе болем, в якому я тебе народила!
Змія з відсутнім поглядом, у трансі, починає знімати частини маскувальної уніформи.
МАРТА: Ну, слава Богу.
Азра заходить на територію казарми, збирає уніформу і вкидає її до Мартиної пічки. Витягає запальничку і запалює її.
АЗРА: Сину мій, прекрасний мій сину!
МАРТА: Який чудовий хлопець!
ГАСАН: Як з каменю вирізьблений.
Змія від радості розводить руки.
Звідкись прилітає один камінець. Ще один.
Стрільці на стіні клацаютьзатворами автоматів.
ГОЛОС ІЗ ГУЧНОМОВЦЯ (буденно, ніби йдеться про якесь тренування): Невідома особа увійшла на територію! Вартові, тривога!
Змія, голий до пояса, усміхається безтурботно і спокійно.
ГАСАН: Лягай, притиснись до землі!
МАРТА: Та, може, ці ненормальні не будуть...
Дощ каміння.
Ошелешений, Змія дивується цій події: чому його закидують камінням?
ГАСАН: Лягай, дурню!
АЗРА: Уб’ють нас усіх!
МАРТА: Хто це? Солдати?
ГАСАН: Солдати тут підтримують порядок.
АЗРА: Це народ.
Змія спокійно посміхається. Уніформа розгорілася, великий язик полум’я бухає з печі. У Змії з голови тече кров. Він повільно висуває чорний роздвоєний язик. Каміння перестає падати.
Нарешті Азра, Марта і Гасан ідуть до Змії. Гасан витягає з-за пазухи свою білу шмату, якою Азра витирає обличчя Змії і повертає її.
ГАСАН: Вона червона.
Азра обіймає і цілує Змію, який бере її в свої обійми. Автоматна черга зі стіни. Обоє падають.
ГАСАН: Червона.
Марта витягає ляльку, реалістичну копію маленької дитини, з військової сумки Змії і прилаштовує її собі на спину.
Гасан піднімається на дах, піднімає на щоглу криваву шмату і беззвучно кричить.
Марта деякий час стоїть у позиції «струнко».
Потім покриває Азру й Змію, що згорнулися клубочком на землі, крилом намету.
І в той час, як Гасан беззвучно відкриває і закриває рота, Марта, з дитиною на спині, йде у глибину сцени.
Де відкривається боснійський цвинтар з мусульманськими надгробками- нішанами, католицькими і православними хрестами.
Пси знавісніло гавкають.
Чи це, може, виє вовк?
Завершено у березні 1994 року у Загребі,
для «Landestheater» у Тюбінгені.
Примітка про змію
Мені здається, що зі змією (а тому й зі Змією, яка пишеться з великої літери, бо вона тут — людина), у західній традиції справи погані. Схід у цій справі обережніший, бо мудріший. Змія на Сході представляє нічний, інстинктивний бік людини, невіддільну частину її цілості. У двох сербських народних оповіданнях, як їх записав у ХІХ ст. Вук, йдеться про двох жінок, одна з яких навіть цариця, котрі народжують змій, обидві через нещасне прокляття, яке вони самі промовляють. Але в обох версіях змія вночі — гарний хлопець, і тільки вдень вона повертається у свою шкіру. Казки майже завжди мають щасливий кінець, який підтверджує перемогу бажання, отже, й інстинкту. «Шкіра Змії», однак, показує, що у Боснії, «в часи її Тридцятирічної війни», казки завершуються інакше, наскільки б вони не належали до нічного, інстинктивного боку людини. Письменник, отже, не вважає, що у Боснії вийшла з-під контролю ота інстинктивна сторона людини, і цим би жахи, вчинені там, були витлумачені, що там ішлося про якийсь бенкет «інстинктивної сфери». Навпаки, у Боснії інстинктивна основа повернута проти самих людей, тому як така вона швидше обмежена, аніж вивільнена. У Боснії показано, що ідеологія робить із людьми, уярмлюючи їхні інстинкти з метою руйнування. Принизити матрицю «ворожого племені» так, щоб страх і відчай, які за цим прийдуть, знищили будь-яку можливість подумати про повернення — це етнічна чистка у абсолютному сенсі. В якомусь сумному, найсумнішому сенсі тут досягнуто досконалості.
У «Шкірі Змії» інколи просвічує туга за матріархатом як чимось, що має прийти колись, після всього. Але тут ідеться не про владу жінок, а про спільноту, в якій взагалі немає устрою сили, отже про Материнський устрій, більше в сенсі поштивого Й. Я. Бахофена або ж Еріха Фромма.