ІНЕС: Ти говориш, але абсолютно безглуздо.
ДЕНІЗ: На скільки я залишуся, цього сказати вам не можу. Можливо, надовго, але ж це для вас добре, чи не так?
ІНЕС: Світ ще такого не бачив.
ДЕНІЗ: Багато хто у Бад-Годесбергу дивувався мені, і знайомі, і менш знайомі, а рідних у мене вже немає, тож живу, як хочу. Я божевільна, але не настільки, щоб не знати, яке шаленство чиню. У цій скрині — усе, що я ще маю. Я не багата, я не бідна, так, середній рівень. Чи здаюся я вам божевільною?
ІНЕС: Але ж ти мелеш язиком.
ДЕНІЗ: Коли я добре подумаю, мені здається, що подорожую вже роками, можливо, десятиліттями, тож можете, дорога пані, зрозуміти, якою втомленою є людина після такої довгої подорожі.
ІНЕС: Тебе треба послати на радіо, там такі мелють язиком. Крутиш ґудзик, а вони мелють язиком, або співають, або сваряться.
ДЕНІЗ: Змилуйтеся, пані.
ІНЕС: Ти мені здаєшся якоюсь розгубленою і нещасною.
ДЕНІЗ: Я мушу вибачитися перед вами за оту маленьку слабкість.
ІНЕС: І це не диво, якщо ти стільки їхала. Кажу тобі: довгий це шлях, пані. Розумієте?
ДЕНІЗ: Все довкола мене закрутилося. Я читала у потязі, а мені не можна було цього робити. Часто я сиділа спиною до напрямку руху. Потім мене ще й полили, як рослину. Я ніби трохи п’яна.
Обнюхує себе.
ІНЕС: Ах, пані дорога, це сливовиця. Кажу: до нас довго їхати. Це край світу. Ми десь тут, біля його пупа (сміється, показує на пупок).
ДЕНІЗ: Нудота, дитина, пупорізки, багато пупорізок, а з дитиною все добре. Маленька, але здоровенька. У вас є діти?
ІНЕС: Кінець, немає нічого, пупець.
ДЕНІЗ: Пупець?
ІНЕС: Кажи так: пупець.
Сміються.
ІНЕС: Пупок пупця.
ДЕНІЗ: Пупок пупця.
ІНЕС: Я тобі зроблю купця пупця.
ДЕНІЗ: Пупця купця пупця.
ІНЕС (вкидаючи якісь трави до маленького тазика): Пупець пупирчастий, купатись треба часто. Це по-нашому означає: добрий день, як ви?
ДЕНІЗ (ляскає себе по чолі): Знаю: Добрий день! (Витягає з кишені шуби маленький жовтий словничок на кшталт Langenscheidt.) Добраніч! До побачення!
ІНЕС: До побачення!
ДЕНІЗ: З богом, з богом.
ІНЕС: З Богом, добре, розумію, з богом, ти справді якась юродива. Стільки років маєш, а ледь говориш. А може, тебе не просто полили, а ще й усередину налили?
ДЕНІЗ (з акцентом, але тріумфально): Понеділок, вівторок...
ІНЕС: Здуріти можна. Я постійно себе щипаю, щоб переконатися, що це мені не сниться. Яке ж воно недолуге!
ДЕНІЗ (читаючи словник): Коли відпливає цей корабель?
ІНЕС: Скоро. Щойно ми всі сядемо на нього. Сюди, пані. Тут ваша купця пупця.
ДЕНІЗ: Повіки в мене немов зі свинцю.
ІНЕС: Тільки не здумай мені тут впасти!
ДЕНІЗ: Пупця купця. Добрий день, добраніч?
ІНЕС: Потихеньку, дорога моя, маленькими кроками!
Обережно саджає її на стілець.
2. Вогняні дракони
ДЕНІЗ: Якби я могла забути причину свого приїзду, свій стан і деякі інші обставини, як би я насолоджувалася цією тишею.
Кидає таблетку у склянку води, майже непомітно для Інес.
ІНЕС (спокійно): Якщо ти збираєшся отруїтися, не роби цього в моєму домі.
ДЕНІЗ (відпиває): Ви тут п’єте дуже добру воду.
ІНЕС: Якщо хочеш заснути, тоді знай, що ми тут притримуємося овець. Якось я нарахувала 5 384 вівці. Тоді розвиднилося.
ДЕНІЗ: Зірки тут більші, ніж у нас. Чи ви ближчі до неба? Ось знову. Падає. Ця жінка їх взагалі не помічає. Але зате стежить за кожним моїм рухом. Чи це значить, що мені зараз було б дозволено побажати те, що в мене на серці? Стільки їх падає. Якби кожна справді приносила здійснення одного бажання, тут внизу не було би вже чого бажати. А судячи з того, що я тут бачу, це далеке від істини. Знову. Зараз це вже зоряний дощ.
ІНЕС: Як тільки розвиднилось, я заснула.
ДЕНІЗ: Як це тут називають, те, що падає?
ІНЕС: Якщо в тебе болить голова, поклади її на плаху.
ДЕНІЗ: Ого, який дощ. Як ви називаєте те, що падає з неба?
ІНЕС: Вівці дуже помічні.
ДЕНІЗ (витягає коробочку сірників, одну запалену кидає через вікно, при цьому ще й шипить): Як у вас називається така зірка?
ІНЕС: Дурненька, та це тут називається сірник.
ДЕНІЗ: П’ять одразу. Який феєрверк!
ІНЕС: Ти жінка доросла і досвідчена в подорожах — п’ять поїздів! — а не знаєш того, що в нас знає кожна дитина, що це називається сірник. У нас хто грається сірниками, той напісяє у ліжко.
ДЕНІЗ: Як це гарно!
ІНЕС: А це негарно.