Зараз ми розпакуємо подарунки.
Деніз витягає з одної коробки скромний капелюшок.
4. У країні гарних марок
ІНЕС (звертаючись до одного гвинта, який вона до того обережно витягнула з викладеної тканиною коробочки, в яких зберігають нагороди): Візьмемо її на квартиру чи кинемо до потоку, разом з тою її скринею? Я бачила в своєму житті коробочки, які грають музику, але це... (показує руками розміри). Якщо я кину її до потоку, як кошеня, хтось там, на півночі, буде про неї питати? Ти завжди замовкаєш, коли найважче. Гість тут — святе, але який вона гість? Вона влізла без запрошення у мою біду. Всі, хто будь-коли приїздили сюди, приїздили грабувати. Вона моєму горю підсовує дзеркало. Звичайно, ти зараз думаєш: «Там, де люди нормальні, дім не тісний». А дім раптом так зменшився.
Збоку, якась тиха і пом’ята, як перелякана миша, починає підкрадатися Деніз, готова у відповідь на якийсь різкіший рух сховатися до скрині. Інес ховає гвинт.
ДЕНІЗ: Не звертайте на мене уваги, пані. Ще від свого розлучення я часто розмовляю з речами. Бувають речі, які чують те, що люди недочувають.
ІНЕС: Отак допоможеш людині на свою голову.
ДЕНІЗ: Ви, пані, самотня. Це відчувається.
ІНЕС: Яка ж вона зараз привітна. А недавно мало очі мені не видряпала. У моєму домі.
ДЕНІЗ (виймає зі скрині весільну сукню): Ви були заміжня, пані? Де ваш чоловік?
ІНЕС: Вона зараз нападе. Потихеньку-полегеньку, «Троянди червоні, таємниці сховані в домі», і ось я вже перед нею як гола. Мій чоловік? Там. Хто б то знав?
ДЕНІЗ: Там? І мій. Втік? (Показує пальцями.)
ІНЕС: Я вже половину розпатякала. Що вам до того?
ДЕНІЗ: Мій відлетів. (Показує махання пташиних крил.)
ІНЕС: Е ні. Мій упав. (Показує.)
ДЕНІЗ: Впав? Він мертвий?
ІНЕС: Він добрий, мертвий чоловік.
ДЕНІЗ: Значить, ти вдова?
ІНЕС: Він упав у купця купця.
ДЕНІЗ: Купця пупця?
ІНЕС: Він упав у купця пупця.
ДЕНІЗ: Що в цьому такого страшного? Це приємно. Пупця купця.
ІНЕС: Потрохи, крок за кроком, і ось маєш: вона входить у моє життя. Що я маю робити?
ДЕНІЗ: Мій теж мертвий. Впав у море. Серце. А твій — у купця пупця.
ІНЕС: Ти цього взагалі не можеш зрозуміти.
ДЕНІЗ: Отже, він вліз до ванни, пупця купця.
ІНЕС: Ні, він упав у купця пупця у Зениці. Зеніца, там де димиться.
ДЕНІЗ: Марка, знаю.
ІНЕС: Стаханов — це ім’я щось вам говорить?
ДЕНІЗ: А, так, звичайно. Стаханов. Російський актор.
ІНЕС: «Ми будуємо комбінат, комбінат будує нас!» І так ми будували одне одного аж до білого жару. Мій чоловік падає у купця пупця і я його отримую назавжди.
Витягає гвинт.
ДЕНІЗ: Впав у лаву?
ІНЕС: Купця пупця.
Деніз тягнеться за гвинтом, Інес відводить руку.
ДЕНІЗ: Де ви його тримаєте? У вазі, в кишені? Мій — в урні, але в заповіті нічого не було про можливе повернення додому. Він повіявся кудись у Бангкок, гадаю, там мій гвинт знайшов собі нову дірку, а тоді його трафило. Ми втратили синів. Ми втратили чоловіків.
ІНЕС: Що ви, власне, хочете від мене? Ми не маємо чим торгувати. Ні, я не можу дати те, що вам треба, і не взяла б нічого від вас. У нас кажуть: за три дні кожен гість протухає. Ось, тут ваші речі, тут ваша скриня, тут усе ще ви, а чому, прошу вас? Що ви зараз маєте з того, як знаєте, що я тримаю чоловіка в кишені. Чи це вас, можливо, заспокоює?
Інес запихає речі Деніз до скрині.
ДЕНІЗ (витягає з валізи скромний капелюшок, потім другий, розкішніший): Як вам подобається оцей?
ІНЕС (нюхаючи флористичний декор на капелюшку): Буде добрий чай! А якщо мене хтось поллє водою?
ДЕНІЗ: Такому капелюшкові і такій пані вклониться на бульварі кожний кавалер.
ІНЕС: У нас квіти тримають у вазі. Ти мене не купиш.
ДЕНІЗ (витягає коробку прального порошку «Persil»): Цей порошок пере все. Какао, піт, кров. Усе, що до тіла входить, усе, що з тіла виходить.
ІНЕС (нюхає): Все? (Підбігає до своєї старої пральної дошки.) Це, дорога моя, пральна дошка марки «Бош». Чудо техніки. Вона вже використала багатьох праль. Мою прабабу, мою бабу, і мене до половини, а на ній нічого з того не видно. (Посипає себе порошком «Persil».) Навіть кров?
ДЕНІЗ: Гарантую. Відмиває кров як малиновий компот. Усе криваве стає білим, пахучим, чистим, новішим за нове.