Деніз різко підводиться, потім знову сідає.
Потім підводиться Інес і переставляє свічки.
ІНЕС: Нарешті і в нас зацвіло. Але зараз буде дощ. Погода псується.
ДЕНІЗ (хорв.): Дощ? Зараз ми, як англійці, могли б почати розводитись про погоду.
ІНЕС: Ми мусимо вашого сина тут у нас оженити. Так-так, оженити.
ДЕНІЗ: Ось, починаються промови.
ІНЕС: Якась із наших дівчат мусить його захомутати і тоді він не буде вбивати. Так, пані, не дивуйтеся. Ми з нього тут зробимо людину. Недостатньо когось народити, як ви думаєте. Важливо, що з ним станеться. Жінка може зробити чудо і з матеріалу, що не є бозна-яким особливим.
ДЕНІЗ: Вітаю вас із сином. Такий поставний хлопець! Я це одразу побачила. Він має в очах щось мрійницьке і задумливе.
ІНЕС: Жінка, між тим, може виховати навіть убивцю! Отже, є виховані вбивці.
ДЕНІЗ (у бік одної з тарілок): Скажи тепер, як це вийшло, що ви стали смертельними ворогами?
ІНЕС: І не встигла ти й оком зморгнути, як тисячі отаких напали на наш ліс.
ДЕНІЗ: Як це сталося?
ІНЕС: Який тоді почали немилосердно прочісувати.
ДЕНІЗ: Милосердно? Gnade? Що це означає: не жаліти? Чи це означає стріляти у все живе? Добити пораненого, стріляти у птахів і дітей?
ІНЕС (до іншої тарілки): Вони говорять тією своєю неможливою мовою, яка, проте, робить свою справу. Не повіриш, але вони на тій своїй літанії можуть порозумітися. Вони, німці. Вона ошаліла і розгублена, але людина вона непогана, хоча й німкеня. (До Деніз): Але наші дівчата видні. Поставні. (Бавиться маленькою весільною сукнею з валізи, потім звертається до гвинта): Ми мусимо знати, чи він здоровий, тобто стовідсотково здоровий? Чи йому щось бракує?
ДЕНІЗ: Пані звертається до тебе, прошу тебе, вирівняй спину.
ІНЕС: Він якийсь миршавий.
ДЕНІЗ: Ти її зовсім не розумієш, як і я, але якщо зазирнеш їй у очі, бо вона більше говорить очима, аніж язиком, зрозумієш майже все. Вона бажає тобі добра. Вона збита з пантелику і розгублена, не знає, за що хапатися, і те, що вона говорить, часто ні до бога, ні до людей. Але вона прийняла нас під свій дах, і ми їй зобов’язані.
ІНЕС: Може бути і коротунчик, але нехай буде чоловіком! Кожен має свою міру. Якщо у тебе короткий меч, підійди ближче!
ДЕНІЗ (до тарілки): Її система натяків інколи дуже складна. Але вона не зла, навіть коли не думає, що говорить. Я її зовсім не розумію. Я встигла зрозуміти якісь її дурниці, але як тільки щось важливе, вона для мене — книжка за сімома печатками. Так що я її водночас і розумію, і не розумію. Кивай головою, роби вигляд, що розумієш. Вона не може знати, що ми не розуміємо.
ІНЕС (до тарілки): Чи ти нарешті відірвеш свого носа від тарілки?
ДЕНІЗ (до іншої тарілки): Гарний молодий чоловік, але якийсь меланхолійний. Молодий пане, а що ж вас мучить?
ІНЕС: Вона до тебе звертається. Ти куди зараз витріщаєшся? Дякую за питання, пані, дякую за питання, у нас усе добре, чого й вам бажаємо. Я її зовсім не розумію, хоча кожного разу краще.
ДЕНІЗ: Хворієте на щось? Сьогодні дуже ускладнилося все, що було колись таким простим. Рецепти з усіх боків. Всі хочуть щось про це дізнатися, а то поганий знак. А потім всі оці численні посібники і знаряддя. І всі ті часописи з наполовину прикритими нутрощами, жахіття. Було легше, коли Амур навмання стріляв своїми стрілами. Тепер кохання здається вільним, а всі б охочіше пішли у рабство. А як ситуація у вас?
ІНЕС: Вона до тебе звертається, скажи їй щось. Дякую, у нас усе добре. Ми запальної вдачі, дуже легко закохуємось, і як у піалі вода, так і в нас постійно потрохи киплять якісь почуття.
ДЕНІЗ (до своєї тарілки): А ти чого шкіришся? Ти не маєш отого його суму в очах, але зачекай, і тебе якась захомутає. І ти крутитимешся, як білка в колесі. А це все для того, щоб мати їсти і пити. Ось тобі таблетка до води (дає йому її потай). Тут у воду, сонце і повітря ще занадто сильно вірять, але ми знаємо, що це нерозсудливо.
ІНЕС: У нас оте, пані, відбувається переважно через посередництво яблук. Дівчина дає яблуко, а хтось може куснути яблучка (трусить грудьми), але тоді вже нема куди відступати, справа вважається домовленою і про це довідується все село. Те, що у вас записочки, хусточки і телефони, тут це яблучка. Отже, чи тобі вже якась дала своє яблуко?
ДЕНІЗ: Дякую, пані, дуже гарні і делікатні ці яблука.
ІНЕС: Але наші дівчата вперті, норовисті і вони свої яблука роздають за власним бажанням.
ДЕНІЗ: Знаєте, він здається мовчуном і застебнутим всередині на всі ґудзики, але він може спалахнути. Ми вже майже були оженилися, коли нас відправили до Боснії. Тут історія обривається. Зараз ми в Боснії. Тут історія триває.