ІНЕС: Припини штурхати його ногою під столом: ти ж знаєш, що я бачу все.
ДЕНІЗ: Припини длубатися в носі. Якщо ти длубатимешся в носі, на його місці утвориться яма, крізь яку ти провалишся у ніщо.
ІНЕС: Ще трохи потерпи, скоро ми вас пустимо побавитися в лісі.
ДЕНІЗ: Потерпи ще трохи, ця вечеря — справа етикету, якого ти мусиш дотримуватись. Ах, який же ти хлопчисько. Вже не дитина, але ще не виріс. Це найгірше, а він теж не кращий.
ІНЕС: Ти кидаєшся в нього хлібом? Я добре бачила?
ДЕНІЗ: Ти показуєш йому язика? Я добре бачила? Поверни серветку на місце, вважай на штани.
ІНЕС: Потерпи ще трошки, удавай пристойність! На нас тут дивляться. Ми мусимо показати себе з найкращого боку. Припиніть нарешті битися!
ДЕНІЗ: Гаразд, хлопці, скажіть нам нарешті, як дійшло до того, що ви побилися.
ІНЕС: Навіть якщо він почне перший, ти стерпи, стримайся.
ДЕНІЗ: Чого це ви так почубились, ніби на світі немає достатньо скляних кульок?
ІНЕС: Давай-давай, тебе потрібно нашльопати по дупі, ти нічим не кращий. Я бачу все. Вибачте, дорога пані, вони просто загралися.
ДЕНІЗ: Чому це ви загрались?
ІНЕС: Діти інколи забуваються. Як це сталося, що ви так поскублися?
ДЕНІЗ: Досить вже про це.
ІНЕС: Вони б могли тут ще щось розбити. Може, краще випустити їх на свіже повітря?
ДЕНІЗ: Йдіть на природу. Ви обоє якісь бліденькі.
ІНЕС: Ви обоє як пагони картоплі. Йдіть до лісу, подихайте повітрям.
ДЕНІЗ: Принесіть і нам трохи лісового повітря. Може, і ягід?
ІНЕС: Йдіть, хлопці.
Інес запалює свічки.
ДЕНІЗ: Ідіть, парубки.
ІНЕС: Дивіться, як світає. Але ці свічки для іншої пітьми. (Дає одну свічку Деніз). Дивіться, хлопці, щоб ці свічки не згасли. Це ваші дівчата, зіниці ваших очей. Вони приведуть вас до моста. На цьому, нашому, боці моста мусить залишитися навіть останній грам злості. А коли ви одного разу перейдете міст, тоді будете бавитися досхочу, будете легкими, як пір’їнки.
ДЕНІЗ: Йди за ним, не згуби його. Вважай, щоб не поранитись! Бережіться кропиви! Хай вас феї лісові щасливо підхоплять!
ІНЕС: Там, на тому боці всі ми зустрінемось.
ДЕНІЗ: Всі ми бавитимемось отам, на тому боці. А зараз ідіть, щасливо зникніть!
Деніз котить два яблука у глибину сцени.
Потім руками шукає Інес, гладить її по волоссю.
ІНЕС: Мій народився з пуповиною довкола шиї. Такі діти нещасливі.
ДЕНІЗ: Я народила легко, як кицька.
ІНЕС: Ти залишишся зі мною, Деніз?
ДЕНІЗ (хорв.): Ми добре, ми добре, дякую, пупця купця. Я бубочка-швабочка.
ІНЕС: Залишишся? Не зникнеш, ніби якась фея?
ДЕНІЗ (хорв.) Добрий день.
ІНЕС: Завтра відкриваємо пошту.
ДЕНІЗ (хорв.): Пошта? Де тут пошта, де вокзал.
7. Чужина
Інес сидить перед скринею.
ІНЕС: Але ж ти любиш вилежуватися в ліжку. Я навпаки, лягаю з курками, втуплююся у стінку і думаю собі. Щойно заспіває півень, я вилітаю з ліжка, як куля. А ти повертаєшся на другий бік, як принцеса. І вся ти якась така доглянута.
Які ми з тобою різні, в усьому. Але це абсолютно не важливо. (Стукає по скрині, прислухається.)
Я можу все зрозуміти.
Ми, дві схибнуті, довго вже ходимо землею. Чому б тобі не попробувати того чи іншого, якщо тобі подобається? Якщо ти добре почуваєшся...
Але чому ти не дивишся людині в очі, коли ви чокаєтесь?
Це не так, щоб важливо, але помітно. Помітно, але не важливо. (Стукає по скрині.) Малюєшся? Ти без кінця розчісуєш волосся і добре виглядаєш на свій вік. Як мені взяти у тебе 25 марок? Я тебе майже ніколи не чую. Часом ти розхвилюєшся і починаєш ходити, як монахиня по келії, або як миша. Дряпаєшся. Тоді знову ходиш, ніби якийсь в’язень, якого карають за те, що він придумав. А потім, як же мені не взяти тих грошей? Ми теж мусимо жити. Голуби — великі ненажери. Я, як ти сама бачиш, сама себе забезпечую. Десь я чула, що кажуть: «Хто спить, той хліба не просить». У нас навпаки, ти бачила, їдять і мертві. Як це виглядає в поєднанні з цією дорожнечею — можеш собі уявити. Але я все тут тримаю в оцих своїх руках. Ми тут тримаємо стовпи неба, які постійно перекошуються. У лісі є багато тих, хто полює, а ми тут згорнемося клубочком і не даємо себе вполювати. У лісі багато хто зникає. Тут завжди хтось стогне, щось скрегоче, і ніби постійно хрустять кістки. Чи ти, нарешті, прокинешся? Чай стигне, а це злочин стосовно людей, чаю та звичаїв.