Азра біжить до лікарняної шафки, розбиває її. Виймає пригорщу флакончиків, роздивляється один за одним. Насипає в долоню пригорщу маленьких білих пігулок.
Влітає Ангел Гавриїл, несподівано жвавий, хапає її за руку, і з величезною силою змушує лягти й викинути пігулки. Потім Ангел сідає на край ліжка і закурює цигарку, ніби йому теж потрібно заспокоїтися. Затягується з помітним задоволенням.
АНГЕЛ: Це — в жодному разі.
АЗРА: Чому?
АНГЕЛ: Ти нам потрібна.
АЗРА: Я не розумію. Та візьміть тоді ту мою частину, яка вам так потрібна, що ви за нею по-собачому важко дихаєте, мені начхати, законсервуйте її, покладіть у холодильник, підігрівайте за потреби, все інше вам може замінити звичайний інкубатор...
АНГЕЛ (який вже заспокоївся, погасив цигарку): Ти все ж таки жінка. Те, з чим ти зараз так запекло борешся, сильніше за тебе. Хіба ти не хочеш побачити її?
АЗРА: Кого?
АНГЕЛ: Анітрохи?
АЗРА: Кого?
АНГЕЛ: Змію.
Азра дивиться, не моргаючи, поверх покривала.
Світанок.
Тихо, майже безшумно заходить Гасан з повішеною на шию трубою і зупиняється в узголов’ї Азриного ліжка, точно на тому місці, де стояло Ненароджене.
ГАСАН: Майже не сплю. Якщо мені щось і сниться, то таке, що най Бог боронить. Якби хтось взявся пояснювати, і якщо сни справді щось віщують, тоді для мене було б найкраще одразу кинутися з мосту. Але я не зважаю на ті нісенітниці. Мене дратує, що я не можу спати. Тоді мені постійно щось ввижається. Що тут недавно щось світилося, ніби ми на балу. І до того ж хто знає, що вона (показує на Марту, яка непорушно скрутилася на ліжку) задумала. Я її знаю як свої п’ять пальців. Ми з одного села. Знав я і її покійного, який був вихованим чоловіком, але вона ним крутила, як хотіла. Але такий ще не народився, яким би вона отак не крутила. Вона небезпечна. Чоловік, який убив її чоловіка, теж був таким вихованим; до вчора, так би мовити, коли у всіх увійшов шайтан — і цілий світ перевернувся догори дриґом, а в такому разі без блювоти не обійтись.
Нас виблювало сюди — (озирається) — не зовсім рай, а ви з нею — не зовсім гурії. Але ти могла б вважатися гарненькою, та й Марта, в свій час, давала всім жару. Не один втратив через неї голову.
Я не сплю, перевертаюся, як якийсь вампір. Я прийшов, щоб тебе попередити. Вона переступить через усе, щоб отримати те, що її цікавить. А відколи в неї на спині вбили дитину, вона присягнулася, що знайде його ще раз і любитиме так, що кістки в нього тріщатимуть. Її дитя було з двох сортів глини, і, якщо по правді, яке би в нього тут сьогодні було життя? Може, його б убили каменем, як скажену собаку? Ви з нею — як вогонь і вода! Вона по-справжньому небезпечна. Якби ти їй могла дати те, що її цікавить, наприклад, у якомусь клуночку дати їй те, що вона й так вважає своїм, а далі жити нормально, деінде, своїм життям... Вона неймовірно сильна. Я з неї не спускаю очей, мені вона не може нашкодити, але ти бережися, вона може... вона... через все, через труп, бо це для неї дрібничка...
Останні його слова розчиняються в незрозумілому бурмотінні.
5. Шкіра змії
Вовк чи здичавілий пес відповідає виттям на постріли у темряві ночі. Стрілянина раптом стихає.
Ясно чутно спів муедзина з мінарету во славу Єдиного.
Азра, спираючись на лікті, підводиться на своєму ліжку.
Крізь підвальне вікно високо у стіні прозектурою розливається ніжне місячне сяйво; контрасти ніби пом’якшуються, ніби линуть звуки фонтанів у орієнтальних садах...
Змія, голий до пояса, обережно поливається водою зі старовинної білої порцелянової посудини. На долівці біля нього — його солдатська сумка.
Азра, струнка, як діва, сповзає зі своєї лежанки, дочовгує майже впритул до хлопця, витягає з-під нічної сорочки великий замок з отвором посередині, підносить його до очей і дивиться крізь отвір на нього.
Змія озирається, прислухається. Потім хапає важкий автомат, який поклав до того на табуретку з посудиною.
АЗРА: Облиш це.
Змія одразу присідає. Потім доповзає майже до самого замка, який тримає Азра.