17. Втретє Себастянові могло полегшати, коли принесли дитину, але він собі такого не позволив і жив із цією ваготою до кінця життя, хіба що ділячись її крихтами, перекладаючи їх з Анни на Анну.
18. Як Франциск прожив останні місяці свого життя, Себастян докладно не знав, бо бачив Франца лише здалека. В найпростішому значенні цього слова. І лише знизу вверх.
На початку дуже теплої зими Франциск остаточно переселився на балкон, усамітнившись там і не контактуючи ні з ким. Себастян зустрічався з ним лише раз на тиждень у барі, куди той приходив по повну козу джину. Зустрічі вимірялися часом випивання шклянки ялівцівки з калиновим сиропом. Франц був зворушливо приязним, але про родинні речі навіть не згадував. Себастян слухав, а Франц оповідав найсвіжіші історії переміщень світової війни так яскраво, ніби не він, а Себастян сидів безвилазно на балконі (або мав такий бінокль, що бачить у всі сторони на сотні кілометрів, заглядаючи навіть за кожне дерево). Себастян не розумів, як Франц дізнається військові таємниці обох військових блоків, бо не міг знати, як Франц живе на балконі, - перешкоджали гілля винограду, плющ і крони молодих кедрів.
19. Ще в Африці Себастян зауважив одну цікаву річ - люди дуже охоче розглядають те, до чого треба опускати погляд, і страшенно неуважні до всього, коли піднімати догори.
Влітку вони з Анною дуже багато часу провели на тому балконі, де поселився тепер Франциск, - вирощували гарбузи, курили, цілий день пили холодне мате, залите з ночі гарячим у срібний збан. Вони бачили все, що діялося на вулиці. Навіть могли вгадувати розмови за жестикуляцією і рухом губ. Натомість ніхто ніколи, - Себастян упевнений у цьому, бо не пропускав незауваженим жодного погляду на себе, - не бачив, що вони роблять на балконі, що вони - на балконі. Адже треба очі піднімати (тут, видно, щось пов’язано з анатомією, - думав Себастян).
Тепер, дивлячись на балкон Франца, Себастян карався, що не навчив Анну головного правила снайперства в місті: передовсім - балкони.
(Значно пізніше генерал Тарнавський переповідав Себастянові чиїсь спогади про програну вуличну війну у Львові в листопаді 1918-го, і Себастян знову подумав про снайперів і балкони, на яких ті снайпери, мабуть, перед війною жили).
20. Листя на винограді остаточно опало якось уночі, і Себастян зміг щось розгледіти крізь плющ і кедр. Він побачив тонку линву, прив’язану до балкона, яка тяглася просто до хмар. І більше нічого спеціального. Але при наступній зустрічі попередив Франца, що линву можна зауважити, її видно.
Франц нічого не розказав, і Себастянові залишилося вірити у свою версію, здається, найлогічнішу. Линва від балкона веде до високо піднятого повітряного змія - на змієві прилаштована птахоловська сітка - в сітку потрапляють птахи - птахи втікають зі своїх місць від фронту - за Чорногорою живе орнітолог - орнітолог кільцював птахів - птахи покільцьовані - вони летять через Чорногору - потрапляють у сітку - Франц оглядає кільця - Франц знає орнітолога - Франц розуміє його коди кільцювання - на кільцях указані місця гніздування - птахи втікають зі своїх місць - значить, туди дійшов фронт. Франц відпускає птахів і знову піднімає змія.
21. У квітні 1915-го почався наступ під Горлицями (точне місце офензиви Франциск назвав напередодні).
У травні попри Ялівець почали ходити заброди: мазепинці верталися на Галичину, галичан відпускали з Талергофа і Ґмінда, москвофіли доганяли росіян, виселенці втікали з Росії, російські шпигуни пробиралися на Мадяри, мадяри вишукували шпигунів і вішали гуцулів, гуцули брели до румунів по кулешу, румунські опришки переслідували гуцульських дівчат, дезертири і мародери уникали одні одних.
Більшість зайд Ялівець обминала, але серед тих, що таки з’являлися в місті, переважно ходили озброєні. В Ялівці була лише африканська рушниця Себастяна.
22. Із Франциском усе сталося дуже швидко.
Так швидко, що всім здалося, ніби голова просто впала посеред слова, як файка може випасти з рота, - досить її швиденько підняти і втягати дим далі. Хотілося так зробити з головою, заки не завалилося тіло. Щоб кінець слова не зник у хвилевій паузі.
Вони допивали джин із сиропом, як до бару прийшли опришки з Мараморошу. За джин заплатили чоботами з надгризеними вовками халявами. Сіли за Себастяновою спиною, Франц час від часу дивився на них, бо був уважним. Поклав на стіл мачете, з яким ходив до серба Лукача, прорубуючись через жереп, що невпинно підростав довкола лісничівки.
Фронт відступав, але птахи ще не поверталися. Франц не мав що говорити і розказував Себастянові про Непростих - як десь хто народжується, то сідають якраз під тими вікнами і придумують його байку, як земляні боги. А що не годні надумати кожну інакшу, то натямили собі зробити війну. Він збирався нарешті сказати, що баїльник придумав Анні (дуже важливо, що тоді вона була не Анною) і де захований фільм із чимось, що шукають Непрості.
Раптом один опришок підійшов до їхнього столу і сказав, що купить мачете. Не купиш, сказав Франц. То заберу. Не забереш. Чому? Бо мені воно потрібне. А як не буде потрібне? То прийдеш сюди. Я вже тут, - сказав опришок, - і хочу взяти. Якщо зможеш потримати; і подивився не на румунову руку, а на очі. Опришок забрав очі, простяг руку, вернув очі, забрав руку. Можу відрубати твою голову - заговорив по-українськи. Як зможеш, відру… Так закінчилася балачка, бо опришок ухопив мачете і без замаху, самим лише тягарем сікача стяв Францискові голову. Себастян почув, як заскрипіли роздерті сухожилля. Тіло Франца сиділо. Голова впала на підлогу і не покотилася. Як череп’яна файка з рота. Хотілося швиденько покласти її на місце і почути -…бай. Другий опришок поставив перед Себастяном бомбу, і обоє - уже з мачете - вийшли з бару. Себастян не знав, за що хапатися перше - за бомбу чи голову. Взяв таки ґранату і кинув у відкриту піч. Хоч вибух пішов у комин - аж посеред білого дня залітали лилики, тіло впало на підлогу, відкотивши голову під стіл.
23. Наступного дня кур’єр приніс дівчинку - немовлятко від Анни. Себастян зрозумів, чому загинув Франц, - він вважав, що є несказанно сильнішим, бо не залишилося жодної жінки у світі, яку міг би любити. Не підозрюючи, що має внучку. Аннина дочка перебувала на той час на відстані одноденного переходу від Ялівця.
Війни уяви - коротко
1. Чому завжди війна? Так питала маленька Анна, дочка Себастяна, коли почала розуміти складніші історії. І Себастян вжахнувся - він дійсно розказував малій лише про війну, все про війну, хоч був уже 1921 рік; він дійсно вже два роки навчав її лиш того, що могло на війні придатися, і виховував як солдата.
Чому завжди є війна. Вона повернула до нього голову і встигла вимовити запитання під час польоту коня через кущ шипшини. Кінь ставить передні ноги на землю. Себастян сильно відхиляється назад, щоб із розмаху не вдарити дитину підборіддям у лице. Анна повертає голову і знову дивиться вперед. Вони мчать горбами. Не чекає відповіді надто швидко - стає подібною на Анну, свою маму.
Дорогою Анна має запам’ятовувати все, що бачила. Потім якнайточніше переповісти. А додатково - назвати позиції, які вибере для стріляння, і пункти, в яких може бути схованка ворога. Така дитяча гра, така початкова школа.
2. Увечері втомлений Себастян узяв папір і сів при свічці, щоб підрахувати матеріальні сліди війни (так Себастян ілюстрував Анні різні повчальні розповіді - у вигляді геометричних задач і теорем).
Війна забрала: Франциска, мачете, Анну.
Війна дала: химерні обліпихові ліси навколо Ялівця, Анну, кілька російських патронів, похоронну знимку Франциска й один рисунок Перфецького.
Що він робив такого, що можливо робити лише на війні: раз ходив на стежу, один день копав шанці, раз підривав міст.
Зовсім небагато слідів. Війна, властиво, пройшла мимо. То чому завжди війна?
3. Ще восени 1914 року ялівцівці вирішили, що ця війна не для них. Вони - Центральна Європа і не можуть мати ще більших інтересів. Але коли воює Південь з Північчю, а Схід із Заходом, то роблять це переважно у Центральній Європі, де Карпати і їх ріки. І найгірше, що може бути в такі часи, - виконувати роль мирного населення Карпат або стратегічно важливого пункту на півкілометровій топографічній мапі.