Головними тут є потяги, що з’єднують усі галицькі адміністративні центри зі столицею. Тому на вокзалах у певні години кількість тих, хто передає i приймає передачі цими поїздами, майже така ж, як i тих, хто від’їжджає, приїжджає, відпроваджує i зустрічає. Щодо пасажирів, то купе провідника було найважливішим центром життєдіяльності вагона. Тут отримували i здавали постіль, яка завжди була волога i зі слідами плям найрізноманітнішого походження. Якщо хтось відмовлявся від комплекту білизни, за який треба окремо платити, то не мав права користуватися матрацом. Сюди приходилося по додаткові коци, мінеральну воду, пиво, каву i чай. А чай був винятковий - міцний, гарячий i солодкий, наллятий у шклянки в мельхіорових підставках. Сюди приходилося, щоби попросити відкрити туалет, вікно або перехід до інших вагонів. Тут можна було домовитися про пляшку горілки чи принаймні позичити келішки. Провідникам особисто наголошувалося, коли кого розбудити. Від них залежало тепло у вагоні, бо ж то вони палили у печах. Іноді, залежно від уподобань i старанності провідників, температура в сусідніх вагонах різнилася на багато ґрадусів. У провідницьких купе їхали i безквиткові пасажири, котрі заплатили провідникові безпосередньо на порозі вагона. Були такі часи, коли провідники приймали до вагона безквиткових більше, ніж було тих, хто купував квитки в касі. Тоді навіть у найдорожчих купейних вагонах були переповнені всі коридори i тамбури. Пасажирські потяги були двох ґатунків. Далекобіжні з пульманівськими вагонами i підміські, чиї вагони були нерозділені, в них стояли лише лавки або крісла для сидіння.
Далекобіжні були звичайними i швидкими. Найвідомішим зі швидких був сімдесят шостий, Перемишль - Чернівці. Швидким його можна було вважати лише порівняно зі звичайними. Сто сорок кілометрів між Львовом i Івано-Франківськом - а це був його найнавантаженіший перебіг - потяг долав у найкращий період кінця вісімдесятих за дві години. Це повільніше, ніж швидкий потяг у міжвоєнний час, але на півгодини швидше, ніж тепер. Від самого початку дев’яностих цей поїзд став основним каналом приватНої міжнародної торгівлі, пов’язуючи ринки Польщі, України та Румунії. Залежно від кон’юнктури, ним перевозили через кордони золоті прикраси й електроінструменти, квасолю i горіхи, телевізори i пральки, фіранки i ялинкові прикраси. I завжди - сиґарети й алкоголь. У найнапруженіші роки через поклади різноманітного краму та спеціальні складані візочки для транспортування торбів пройти вагонами було майже неможливо. Тоді завантажувалися навіть через вибиті для цього вікна. Потяг затримувався на кордоні на невизначений час, i у Львові щогодини оголошували про продовження запізнення. Час запізнення ніколи не був відомий наперед, тож доводилося проводити ці години на вокзалах, нікуди не відходячи й уважно слухаючи повідомлення.
Меню вокзальних буфетів було уніфіковане: котлети з яєчнею, сардельки, варені яйця, якийсь салат, розчинна кава, тістечка, горілка. Натомість у крамничках біля вокзалів продавали те, що найохочіше купували в дорогу: хліб, ковбасу, печених курей, огірки, рибні консерви, печиво, пиво i горілку. Вже перед самим відправленням поїздів уздовж вагонів проходили люди, які пропонували морозиво i пиво, куплене в місті, за трошки більшу ціну. Бо кожна хоч трішки довша поїздка розпочиналася з трапези i пиття. Досить було поїздові рушити, як на столах у купе i переділах викладали їжу. До спільного столу запрошували незнайомих сусідів, які виймали щось своє. Шукали ножів i келішків. Знаходилася сіль у сірникових коробках i газети замість обрусів. Починалися знайомства i короткі виклади біографій. Якщо дорога була довша, а категорія вагону передбачала лежачі місця, то перед тим, як їсти, товариство переодягалося в спортивні костюми, перевзувалося в домашні капці, чоловіки залишалися у майках, жінки одягали халати. Після перших чарок ішли гуртом курити. Курити можна було лише в тамбурах. Там збиралося повно курців, i дуже скоро крізь дим важко було щось побачити. Особливо тоді, коли в якомусь вагоні їхала бриґада лісорубів, будівельників чи косарів. Потім ще хтось довго йде вагонами до буфету. Потім на деяких зупинках жінки виносять до поїзда гарячі страви, запаковані в торбинки. Потім ще курять останню сиґарету, сперечаючись про актуальну політичну ситуацію. Потім усі лягають спати, виставивши із закоротких полиць ноги у прохід. Тоді в спорожнілих тамбурах починають цілуватися спаровані випадком. Якщо вдасться, вони покохаються на верхній полиці її або його купе так, щоби не розбудити сусідів. Перед ранком провідники виметуть розкидані в тамбурах недопалки й інше сміття просто на колію i почнуть пропонувати ранковий чай. До найважливіших далекобіжних поїздів на українському заході належать Львів - Чернівці, котрий їде цілу ніч, Львів - Солотвино, що проходить усіма більшими станціями Закарпаття, i Львів - Рахів, єдиний, що пронизує галицьку Гуцульщину долиною Пруту. Наскільки рівнинні колії орієнтувалися на поселення, які треба було долучити до шляху між двома значними пунктами, настільки залізниця в горах залежить від ступеня вільності, допущеного рельєфом. Лише над більшими річками гірські колії збігаються з дорогами. В усіх інших випадках вони шукають ярів, вигинів i об’їздів, щоби зберегти мінімальний кут нахилу поверхні.
Лінію Станиславів - Лазещина збудовано в 1894 році. Незабаром її продовжили через карпатські перевали, доповнивши їх системою тунелів, аж до Рахова. Ціле століття ця артерія була найважливішим сполученням із величезною частиною Карпат. Лісовий промисел i карпатські рекреації стали принципово інакшими завдяки цій залізниці. Від середини сімдесятих років нею їздить знаменитий підміський поїзд Івано-Франківськ - Рахів. Поїзд, який зробив галицьку Гуцульщину доступною, розширивши реальний вплив обласного центру на сто кілометрів. Через характерний колір чотирьох вагонів, у передньому i задньому з яких містився локомотив, він відразу ж отримав народну назву «Червона рута» - як i єдина західноукраїнська пісня в стилі поп, яка стала гітом у цілому Радянському Союзі.