Я прошу хворих побути, просто побути зі мною ще. І їхня хвороба з часом пройде. Ми зуміємо з цього вийти, якщо поживемо разом.
27. 12 Я вже давно вирішив сам для себе і можу це порадити кожному - що роздумувати про Божий задум і різні Божі вчинки цілковито безперспективно. Бо розмірковувати інструментові про майстра просто безглуздо. Це не той рівень, це не те, що може бути осмисленим. Бракує методики і обсягу мислення, бракує уяви. Але все ж нема нічого спокусливішого, як намагатися розмірковувати про Божий задум, про наступні повороти сюжетів, які Він придумав.
Я знаю, що в ті рідкісні моменти, коли людська логіка або бажання збігаються з Божою логікою і бажаннями Бога, - в ті рідкісні моменти стаються дива і чуда. Хоча орієнтуватися на них як на вказівки нема сенсу, бо знову ж таки це логічно лише для людської логіки.
Я не розумію, що означає все те, що відбувається. І не прошу розуміння. Але ясно, що Господь прихильний до мене і до багатьох тих, кого я знаю. Він нас пестить. Він обставив нас цілим почтом охоронців і ангелів. Тому нам усе вдається. Нам легко, а найбільший тягар викликаний переживанням цієї надприродної легкості. Бо справді, ми ж не даємо нічого взамін, крім віри, любові і надії, а отримуємо все. Нас чомусь голублять. Ми народжуємося, народжуємо і вмираємо досить легко. Наші руки і ноги пружні, дихання відкрите. Наші очі бачать далі і більше, а вуха чують небесну музику. Наші пучки мандрують найкращими у світі маршрутами. Наші діти люблять нас, а ми любимо їх. А ще нас люблять найвитонченіші жінки і найгідніші чоловіки. Вони готові в кожний момент відновити нашу віру, любов і надію. На нас сипляться теплі дощі, наші тіла пам’ятають запах гірських річок. Ми плекані, немов найдивніші квіти в запущеному городі. Коли нас б’ють або кусають, то наші рани скоро гояться і не гниють. Ми, як птахи, щодня знаходимо їжу, і від нас бджоли й інші комахи не забирають, а приносять нектар. Віруси живуть у нас і не шкодять нам. І все таке інше.
Я не думаю, що це Боже випробування спокусою. Господь готує нас до чогось. Це Його персональна ідея. І я знаю, що ми зуміємо бути відповідальними. Не знати коли і як, але ми віддячимо. Навіть якщо треба буде взяти участь у якомусь показовому засіданні Страшного суду.
30. 12 Часом буває так, що п’ється вночі в кухні у власному домі. Тоді переважно гість з’являється несподіваний, але дуже очікуваний. Тоді вже сплять домашні. Щось приноситься з найближчої крамниці, а все інше імпровізується і компонується з рештки вечері і ще якихось стратегічних припасів. Переважно робиться цибуля з олією й оцтом, можна ще додати помідорового соку. П’ється, говориться, згадується і співається, слухається улюблену музику.
І десь у цьому всьому постає такий момент, коли не втримуєшся, щоб не показати гостеві щось таке, що тебе тримає. Це можуть бути колекції марок у марківниках, монети, фотографії, підбірки ножів або запальничок, колекція олівців або сувенірів. Можна показати карточки або хоча б альбоми. Якісь ескізи записаних марев, рушницю. Можна завести до найдальшої кімнати і заграти на фортеп’яно. Часом доходиться до того, що включається світло в кімнаті, де сплять діти, і показується - як гарно вони сплять. Можна демонструвати акваріуми з рибками або цілі кактусові сади. Обов’язково цей показ супроводжується такими насиченими розповідями, що гість розуміє, що він щось утратив у своєму житті. Хоча це насправді є лише твоїм бзиком. Тим штрихом зі світових можливостей, який прийшовся по тобі.
У мене теж є такий бзик. Я показую ботанічні атласи. І говорю тоді не про рослини, а саме про атласи. Їх автори були б здивовані, якби почули це все.
Бо атласи - найкраща література у світі. Найгарніша, найправдивіша і найдовершеніша. У них є надзвичайна магія - парадні портрети бездоганних рослин, яких або щодня зустрічаєш, не знаючи їх імені, або таких, яких не побачиш ніколи в житті і вони стануть тобі вічним докором у власній безпорадності. Ботанічні атласи вочевидь відрізняються за стилем. І в цьому є особливий тонкий шарм. Німецькі - надзвичайно педантичні рисунки, які більше говорять про якусь рослину, ніж навіть жива рослина. Чеські - переважно фотографічні. Польські - популярні і любовні. Радянські - або дуже академічні, або призначені для піонерів. Каталоги британського парку Кю - як реєстри всіх, хто коли-небудь жив на світі. І ще багато інших. Ти показуєш ці стоси книг, розповідаєш про те, що в них різного. Тебе розуміють або ні. Але тієї ночі всім учасникам кухонного засідання присняться ґраціозні рисунки рослин.
31. 12 Можливість вибору, яка вважається найвищим виявом людської свободи, насправді є найбільшою неволею кожної людини. Це приреченість. Ти вимушений вибирати, зазвичай не можеш не вибирати. Бо навіть не вибираючи, ти вже зробив вибір не вибирати. Вибір - це обов’язковий іспит, який витримують далеко не всі. І вибір - особлива відповідальність перед близькими і цілим людством. Фактично саме ходи твого вибору є властиво тим найвартіснішим, що ти можеш зробити дійсно для цілого людства. Адже кожен твій вибір, а особливо їх сукупність і послідовність, засвідчує людству таку можливість шляху. Роблячи власний вибір, ти цим самим указуєш можливу дорогу ще комусь.
Це речі очевидні й прості. Але у проблемі вибору є один аспект, про який майже ніхто не замислюється серйозно. Це - питання невибраного. Те, від чого ми відмовляємося, впливає на нас багато більше, ніж те, що вибрано. Бо вибране відразу стає реальністю і, значить, отримує часовий вимір. А те, що має час, обов’язково має закінчення. Тобто наші вибрані речі стають нашими лише на час їх актуальності, потім минають або еволюціонують у щось таке, що дуже мало нагадує ту первинність, яку ви власне вибрали.
Натомість низка невибраного, гігантський перелік відхилених можливостей, людей, стосунків, слів, місць і вчинків, відчуттів і переживань, мелодій, запахів і смаків, дотиків і доторків накопичується у твоїм ірреаллі. Все це не зреалізоване, а тому нескінченне. Це цвинтар, який завжди з тобою. Від цього баґажу властиво й приходять старість і втома, хоча саме з нього розпаковуються мистецтво, література, звідти грає найкраща музика і там мерехтять найпрекрасніші обличчя у світі. Щоправда, у слабих там починають корчитися і шкряботіти манії, страхи і бридоти. В цьому баґажі завжди є якийсь старий плащ, де в кишені лежить забутий квиток. Це пільговий білет у шизофренію, яка є найчастішим доказом існування вибраного і невибраного. А в сильних невибране розвиває те, що робить ссавців людиною, - якусь невиразну ностальгію, смуток, який не руйнує, а підкидає. Якусь відсутність страху і якусь нестерпну легкість буття.
04. 01 У той самий момент, коли відчай, зневіра і найпохмуріше сприйняття світу затискають нас у найглухішому коридорі - тісному, мокрому, пекучому або холодному, але цілком темному, - коли не видно наступного повороту, а стіни зближуються і звужуються, коли бредеш у смердючій воді, заглиблюючись з кожним кроком чимраз ближче лицем до поверхні, де плавають найогидніші рештки чужого, ворожого балю. І коли здається, що наступний крок буде прощальним, але якщо ти не втратив віри в долю, впевненості у правильності свого напряму і любові до середовища, яке готове залити тебе чимось протилежним, то тоді, в ті короткі моменти твердий мур, у який ми впираємося, перетворюється на м’який, ніжний і світлий безконечний отвір. Крізь цей проріз нам з’являється найкраще, що є у нашому житті. Тоді літають ангели, подібні на добрих птахів, дитячі страхи виявляються мудрими пухнастими звірками. З твого тіла, з очей і вух, з кожного пальця розпускається найпрекрасніша квітка, запах якої на хвильку перебиває всі можливі смороди. Тоді нам з’являється дійсна краса життя. Якщо додати ці потрясіння красою, які, зрештою, оправдовують цілі роки, то набереться яких кілька днів або годин, а може, і хвилин. Бо краса дається нам секундами. Вона дозована, як гомеопатичні препарати. Якщо не витримати дозування, то можна просто померти від тиску серця. Вона різна, ця краса. Вона має стільки ж виявів, як тіні, що перебігають внутрішньою поверхнею повіки в сонячний день, або той фраґмент найкращого у світі сну, який перетворився на момент пробудження і не піддається обробці розумом. Це щось невловиме, його неможливо зафіксувати ні фотоапаратом, ні відеокамерою, ні диктофоном. Лише течія на шкірі, слизовій і очному дні: йде попереду вулицею дивовижна жінка, і ти бачиш лише одну її щоку, падає яструб із синього осіннього неба, вітер здмухує пелюстки з квітучого дерева, пірнаєш у прозоре плесо гірської ріки, нічний метелик дивиться на тебе великими червоними очима, їдеш осінньою дорогою вночі в автомобілі, і фари висвітлюють дерева на узбіччі, стоїш уранці на горі посеред сонця, а все, що нижче, - вкрите рівною поверхнею хмар, наївна і мила стара поштівка, яка вилітає з випадково вибраної книжки, дванадцять білих коней у місячному сяйві мчать горбами, летить стріла. Після цього переліку вступає в силу так званий карт-бланш - біла картка, вільна картка, де кожен може вписати свої з’яви краси.