Выбрать главу

Леся Українка

Бояриня

I

Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини Олекси Перебійного. Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цілої стіни. На рундуку стіл, дзиглики, на столі прилагоджено до вечері. Стара Перебійниха дає останній лад на столі, їй помагає дочка її Оксана і служебка.

Через садок до рундука ідуть Перебійний і Степан, молодий парубок у московському боярському вбранні, хоча з обличчя його видко одразу, що він не москаль.

Перебійний (до гостя)

Моя стара управилась хутенько!

Дивись, уже спорудила й вечерю, поки ми там на цвинтарі балачки провадили.

Перебійниха

(зіходить трохи з рундука назустріч гостеві)

Боярине, прошу зажити з нами хліба-солі.

Степан (уклоняючись)

Рад би, шановна паніматко, та не смію, коли б не гнівались старі бояри, — я й так уже давно від них одбився.

Перебійний

Про них ти не турбуйся. Підкоморій

їх запросив на бенкет, а тебе я випрохав до нас: «Я сам, — кажу їм, — щось недугую трохи, то не можу на бенкетах гуляти, а Степана, по давній приязні до його батька, хотів би пригостити в себе в хаті.

Він молодик, йому ще не пристало на бенкети великі учащати».

Боярам, видко, вже запах медок та варенуха, отже, роздобрились та й мовили: «Нехай собі парнішка сидить у тебе хоч і до від’їзду.

Навіщо він нам здався?»

Степан

От спасибі, панотченьку!

(Зіходить на рундук з господарями).

Перебійний

Я джурі накажу, нехай перенесе твоє манаття до нас, та й заберу тебе в полон, поки не визволять бояри.

Степан

Боже!

Такий полон миліший од визволу.

Перебійниха (до Оксани)

Піди лиш, доню, там пошли Семена.

(Оксана виходить і незабаром вертається).

Степан

Якби лиш я не став вам на заваді…

Перебійниха

Ото б таки! Ще в нас у хаті стане для гостя місця!

Перебійний

Ти, синашу, в мене забудь всі церегелі. Таж зо мною небіжчик батько твій хліб-сіль водив, укупі ми й козакували.

(Садовить Степана, сам сідає при столі. До Оксани).

Дочко, ти б нас почастувала на початок.

(Оксана наливає з сулійки дві чарки — батькові й гостеві).

Оксана

Боярине, будь ласка, призволяйся.

Степан

(узявши чарку, встає і вклоняється Оксані)

Дай боже, панночко, тобі щасливу та красну долю!

Оксана

Будь здоровий, пивши.

(Степан, випивши, знов сідає. Оксана частує батька.

Всі вечеряють).

Перебійний (до Оксани)

А він спочатку не пізнав тебе, ти знаєш? Запитав: «Яка то панна у першій парі корогву несе?»

Оксана (усміхаючись і поглядаючи на Степана)

Коли?

Перебійний

Та отоді ж, як ти на трійцю в процесії між братчицями йшла.

Степан

Ти завжди носиш корогву?

Оксана (з певною самовтіхою)

Аякже, я перша братчиця в дівочім братстві.

Перебійний (жартівливо підморгнувши)

Се вже тобі не та мала Оксанка, що ти, було, їй робиш веретенця.

Оксана

Ті веретенця й досі в мене є…

(Замовкає, засоромившись).

Степан (втішений)

Невже?

Оксана

(перебиваючи ніякову для неї розмову. До матері)

А де се, мамо, наш Іван?

Перебійниха

Та де ж? На вулиці між товариством.

Іван

(Оксанин брат, молодий козак, увіходить з будинку).

Ба ні, я тут. Давайте, мамо, їсти.

Перебійниха

Ти б уперед хоч привітався з гостем!

Іван (сідаючи, недбало)

Ми вже віталися там, коло церкви.

Перебійний

Він буде мешкати в нас до від’їзду.

Іван (так само)

От як? Що ж, добре… Слухай-но, Оксано, ця страва вже простигла, принеси свіжішої.

Оксана (уражена його недбалим тоном)

Служебка зараз прийде, то й накажи їй.

Іван

Ба, яка ти горда.

(До Степана).

У вас там на Москві, либонь, дівчата так бришкати не сміють?

Степан

Я московських дівчат не знаю.