Що ж ти. Степане? Помагай співати!
(Залягається сміхом, що згодом переходить у кашель.
Степан тривожно кидається до неї).
V
Степанів садок. Будинок виходить у нього задньою стіною. Видко гратчасті вікна терема і піддашок зі сходами. Збоку в садку зроблена повіточка садова, вся в зелені та в квітках; у повітці приладновано великий турецький ослін з подушками. З терема по сходах надвірних помалу спускаються мати й Оксана. Оксану ведуть попід руки дві служниці — «сенные девушки».
Оксана у простій широкій хатній сукні, без кички, голова зав’язана на український лад шовковою хусткою. Оксана хвора, очі позападали, але дуже блищать, на щоках хворий рум’янець.
Мати (пройшовши вперед до повітки, показує дівчатам на ослін)
Отут бояриню посадовіть та й можете вертати до роботи.
Дівчата садовлять Оксану і вертаються в терем.
Мати
Що, донечко, тут, правда ж, придобніше?
Вільніше дихати?
Оксана
Вільніше?..
(Схиляється на подушки).
Мати
Ляж, ляж, рибонько. Заснути, може, хочеш?
Оксана
Так, я б заснула… тільки я боюся…
Мати
От, хай бог милує! Чого боїшся?
Оксана
Та все якесь таке страхіття сниться.
Мати
Ти помолись до Йосипа святого, то він всі сни перенесе на добре.
Оксана
От відколи я тут, то й сни змінились…
Бувало, там, у батенька, все сниться, що я літаю. Так, бувало, любо…
А тут не снилось і разу.
Мати
Бач, любко, як сниться, що літаєш, то ростеш, отим воно так замолоду й сниться.
Тепер же ти вже не ростеш…
Оксана
Та… певне…
Мати (поправлятчи їй подушки)
Ляж вигідненько та засни гарненько.
(Сідає коло неї в ногах).
А я посиджу тута, помолюся, щоб бог тобі послав у сні здоров’я.
(Виймає бурштинові чітки і перебирає їх, стиха ворушачи устами).
Оксана засипляє.
Степан виходить з долішнього рундука. Мати киває йому, щоб помалу йшов, не гукав, потім устає обережно і йде до нього на другий кінець садка, далі від повітки.
Мати (нишком)
Ну, що ж казав той німець? Є надія?
Степан
Що ж, каже: «В бога все можливо».
Мати
Певне!
Та все ж би й людської снаги докласти, либонь, не гріх.
Степан
Він докладає, мамо.
Він є людина великоучена…
Та що ж, коли така тяжка хвороба?
Мати
І звідки причепилася напасть?..
Либонь, се хтось наврочив на весіллі
Ганнусинім, бо відтоді й заслабла.
Степан
Здається, ще давніше почалося…
Мати
Хіба? Та ні, вона була здорова.
А от що на весіллі… Ну, та як же той німець каже? З чого б то воно?
Чи з пристріту? Чи, може, з переляку?
От горе, тут нема таких бабів, як там, у нас, — коли б так пошептали.
Степан
Ні, матінко, не помогли б ті шепти.
Така вже слабість.
Мати
Що ж воно? Як зветься?
Степан
Казав він: «Ваша пані занудилась по ріднім краю — се є также слабість».
Сказав мені по-грецьки як і зветься.
Мати
Та він то назове на всіх язиках, а щоб то вигоїти…
Степан
Він казав, — коли її повезти на Вкраїну, то, може б, ще й одужала.
Мати
От, синку, на сей раз німець, може, й правду каже.
Вона таки нудилася, небога.
Що ж, відомо, завезена далеко…
Не кожне привикає до чужини.
Котре привикне, а котре то й…
Степан
Мамо, я попрошу царя, щоб нас пустив до тестя у гостину — чей же пустить?
Мати
Та, може, й пустить — вже ж війни немає.
Степан
Скажу йому, що маю ще й у Київ повезти хвору жінку поклонитись угодникам святим там у печерах, для ізціленій — невже ж не пустить?
Мати
Повинен би пустити. Се вже й гріх людей на богомілля не пускати!
А се, Степанку, ти надумав добре — поїхати на прощу, помічніше воно буває над усякі ліки.
(Зітхнувши, поглянула на небо).
Ба сонечко схиляється на вечір.
Ти б тута розбудив Оксану, синку,
Навзаході недобре спати хворим.
А я піду зварю майове зілля, щоб на ніч їй було готове пити.
Степан