Ганна
Куди ж се я піду? Яка там челядь?
Оксана
А ти хіба товаришок не маєш?
Ганна
Товаришок?.. От декого там знаю з бояришень… Та як до їх ходити?
Матуся вже не здужають, не хочуть зо мною йти… А ти ще не пізналась тут з ними… З мамкою сама не хочу, вона така…
Оксана
Чого ж тебе водити?
Уже ж ти не маленька. Йди сама.
Ще й веселіше буде вам без старших.
Ганна
Самій не можна по Москві ходити.
Оксана
Хіба хто нападе?
Ганна
Ні, так, не звичай.
Оксана
Ну, вже ті звичаї отут у вас!
Ганна
Та й що мені бояришні ті скажуть?
Сидять по теремах, от як і я, не бачать світа. Що з їх за веселість?
Оксана
Чого ж ви сидите? Пішли б укупі кудись на вигой або в гай над річку та заспівали б. Я, бувало, дома годинки в хаті не просиджу святом.
Ганна
Ба в тебе дома! Там же не Москва.
Такого тут ізроду не чували, — співати по гаях!..
Оксана
То ти й не знаєш, як на Вкраїні в нас гуляє челядь?
Ганна
Я мало що Вкраїну пам’ятаю, а Ванька тут уже й вродився.
Оксана
Ванька?
Чому ж би не Івась?
Ганна
Так тут зовуть, та й ми вже звикли. Він і сам так звик.
Мене ж матуся тільки та Степан зовуть іще Ганнусею.
Оксана
А як же ти тута звешся?
Ганна
Аннушка.
Оксана
Чи ба!
(немов ухваляючи)
«Ганнушка».
Ганна (поправляючи)
Ні-бо, «Аннушка», Оксано.
Оксана
Не вимовлю. Проте ж воно нічого і по-московському, хто добре вміє.
А як по-їхньому Оксана буде?
Ганна
Аксинья чи Аксюша.
Оксана
Щось негарно.
Оксана мовби краще. Ти, Ганнусю, мене таки Оксаною зови.
Ганна (лащиться до Оксани)
Як хочеш, так і зватиму, сестричко.
Я так тебе люблю! Зраділа, боже, як брат тебе з України привіз!
Оксана
Ти ще мене, Ганнусенько, не знаєш, а може ж, я лиха…
Ганна
Ні, ні, ти добра!
Ти, бач, усе до мене: «Погуляй, забався, не сиди!» А ти б почула, як інші всі боярині спиняють своїх сестер та дочок. Їй же богу, ні за поріг не випустять ніколи.
(Ще більше лащиться)
Оксаночко… ріднесенька… я маю тебе щось попрохати…
Оксана
Що, сестричко?
(Ганна мовчить збентежена)
Хотіла б, може, що з моїх уборів?
Бери, що хочеш. Дам тобі й намисто, ще й коси у дрібушки заплету, вберу тебе, неначе гетьманівну.
Ганна (смутно)
Та ні, сього матуся не дозволять…
Я не об тім… Я хочу попрохати, щоб ти… пішла зо мною у садок…
Оксана
Ото й всього? Було про що просити.
Ходім хоч зараз.
Ганна
Ні, не зараз, потім…
Оксана
Коли ти схочеш. Що ж там у садку?
Ганна
Та, бач… самій отам в садку сидіти мені не можна…
Оксана
Вже й сього не можна?
Ганна
А з мамкою піти — вона розплеще усім про те, чого я там сиджу.
Оксана (сміючись)
А ти ж там що ворожиш?
От хитруха!
Ганна
Та я нічого… тільки виглядаю, чи не проїдуть вулицею часом царські стрільці. Вони надвечір їздять.
Оксана
Либонь, царський стрілець тобі устрелив дівоче серденько?
Ганна
Та я ж, Оксано, заручена.
Оксана
За царського стрільця?
Ганна
Авжеж.
Оксана
То чом же він до нас не прийде?
Ганна
Хоч би й прийшов, то я ж хіба побачу?
Я в теремі, а він там, у світлиці.
Оксана
То вам і бачитись не можна?
Ганна
Де ж там!
Оксана
Прилюдно — ні, а тільки крадькома?
Ганна
Ні, як то крадькома?
Оксана
А ти ж хотіла до нього вийти у садок.
Ганна
До нього?
Ні, я ще сорому не загубила!
І як се ти подумати могла, що я тебе просила проводжати мене на сходини?.. Невже, Оксано, вважаєш ти, що я така нечесна?
Оксана
Та бог з тобою! Де ж, яка ж тут нечесть?
Як дівчина постоїть на розмові з своїм зарученим, то вже й нечесна?
Ганна
Авжеж, тут так.
Оксана
Навіщо ж ти виходиш туди в садок?