Аж назустріч чолов’яга напідпитку:
— І куди це ви, голубоньки мої, чеберяєте? До пекла чи до раю?
Боже, що тут зчинилося! «Одувачники» враз на землю гріховну спустились. Тичуть, як списами, пальцями, люто плюються:
— Изьщи!.. Изыди, сатана!..
— До пекла!.. До пекла!.. — регоче чолов’яга. — Он і люципера намальованого несете! — Це про портрет Януковича.
Такої лютої лайки я не чув, відколи й живу. Ухопили б — розтерзали б на шмаття! І ще довго оглядались — плювалися вслід нечестивцеві.
«Одуванчики» Божі. Воїни віри московської. Попадешся таким — роздеруть і затопчуть!
Хворобоголік
Страх не люблю лягати в лікарню!
Мало того, що в тебе виявлять десяток хвороб, про які ти й гадки не маєш, та ще й підселять до хворобоголіка. Який не просто любить хворіти, а хворобами тільки й живе. Про них тільки й стогне. I не повірить нізащо, що хтось більш хворий, ніж він:
— Прикидається. Теж мені хворий знайшовся!
Один такий мене до смерті замучив: день і ніч про свої хвороби торочив. Ідеш на сніданок, а він навздогін:
— Что-то у меня стул подозрительный. Не хотите взглянуть?
Кашлянеш ненароком — обов’язково обізветься:
— А вы проверялись на предмет туберкулезной палочки?
Я й виписався передчасно з лікарні. Боявся: здурію! І коли вже зібрався, коли попрощався, він мене зупинив на порозі:
— Вы ж забыли мой телефон записать!
— ?
— Будете названивать, справляться о моем здоровье.
Вийшов з лікарні — пожбурив записаний телефон у кущі.
І ви думаєте, не розшукав мого телефону?
Дзвонить щотижня, терзає мою нещасну дружину (я прикинувся глухим).
Отоді я і вигадав оце: «хворобоголік». На кшалт «трудоголіка».
Певна зона
А це кілька розповідей Володимира Савича Попика. Фельдшера з села Великої Севастьянівки. Що під Хрестинівкою. На Черкащині. Ми з ним та його дружиною милою не один рік дружимо заочно.
Прийшла якось до нього доярка. Назовемо її Василиною. Не стара ще вдовиця, що любила до чоловіків підморгувати.
— О-йо-йой!.. Поможіть, Савичу!
— Що таке?
— Поперека замкнуло.
Ішіас. Прописати б уколи, так не переносить уколів. Навіть пігулок не хоче ковтати: боїться, що в горлі застрянуть.
— Знаєш що, молодице, пропишу я тобі бджоли. Налови бджіл на пасіці та й прикладай до певної зони.
— А поможе?
— Мусить помогти!
— От спасибочко вам! Що б ми без вас і робили.
А це йде мимо Василининого двору (на виклик до хворого), чує, а з кукурудзиння густого:
— Ой-ой!.. Із твоїм ліченієм!
І знов за хвилину:
— Ой-ой!.. Із твоїм ліченієм!
— Василино, що ви там робите?
— Та бджоли пускаю за пазуху… Вже семеро роздушила.
— Та я ж вам казав не за пазуху, а на певну зону саджати!
— Еге, на певну зону! А фуражери силос задарма будуть возити?
Василина найчастіше до фуражерів підморгувала. Не задарма, а за дровця чи за силос.
На воді
Селом прокотилася чутка: баба Вірка записалася в штунди.
— Еге ж, у штунди, в штунди. Вірте чи ні, а тричі на день випливає на озеро. Не ряску збирати чи ятері трусити, а молитися.
Випливе на середину озера, задере мордяку до небес та їхньому богові й молиться.
— Бабо, а чого це ви на озеро плавати внадились?
— Та ви ж мені самі прописали щодня по тридцять крапель приймати. На воді. Отож я на воді й приймаю… Та й пекучі ж, дай вам Боже здоровлячка! Пів’язика обсмалила.
Зарізали півня
Сусід наріпився, щоб я свого півня зарізав.
— Ріжте, Савичу, свого душогуба, бо спасу немає. Внадилася, вража личина, на моєму городі буряки обскубувати.
Що мав робити — зарізав. Хоч і жаль було: на всеньке село парубок. Став патрати, а в нього повне воло колорадських жуків! Сусід як глянув — ухопився за голову:
— Краще б ви мене, дурного, зарізали!
Голова потім лаявся: отакого півня угробити! Та його треба було в академію до Києва везти! Переворот у науці робити!
Своя компанія
Бригадира тракторної бригади загітували у партію. КПРС. Прийшов у райком партії. На бюро зачитали анкетні дані, почали з’ясовувати політичну підкованість: