І коли я намалював оце дерево, то пообіцяв татові й мамі роби ти усе, аби воно не усохло.
| Вінннчук Сашко6.02.85 р. | ||
|---|---|---|
| Мій тато | Моя мама | |
| Вінничук Микола | Тарасюк Віра | |
| 18.11.60 р. | 27.05.61 р. | |
| 7У | ||
Сашко Вінничук».
Олександр Вінничук, блискучий студент Інституту міжнародних відносин, гордість тата й мами, трагічно загинув два роки тому.
А дерево стоїть, не всихає. Лишилася ж сестра, ще й брати-сестри двоюрідні.
«Хитрые хахлы»
Розмова на вулиці.
— Ну вы ж, хахлы, и хитрые! Каждый второй — пенсионер. Вот у нас, в России, в три раза меньше пенсионеров. Работать надо, а не сидеть на шее народа, что трудится!
— А ви порахуйте, шановний, скільки ваших відставників по війні у нас в Україні осіло. Хуторами столипінськими довкруж кожного міста.
— Ну, дак они же вашу Украину освобождали…
— А скільки набилося з Сибіру та Колими! Пенсіонерів новоспечених. І всю цю ораву «хитрі хахли» годувати повинні…
Не схотів далі й слухати. Буркнув щось про Бандеру, одвернувся, потюпав.
«На человеческом»
А це розповів мені Микола Лукаш. Поліглот, перекладач геніальний.
Пішов якось у магазин — хліба купити. Черга — самі жіночки.
— Пробачте, мої дорогенькі, за якою красунею буду?
— А вы что, не можете спросить на языке человеческом?
— Можно и на человеческом. За которой блядью мне занять очередь?
— Тебе не розтерзали? — запитав, сміючись.
— А чого мали розтерзати? Я ж на «человеческом» запитав.
Щось виймає
Жінка. Зупинилася вночі посеред тротуару, несамовито кричить.
— Жіночко, що з вами?
— Ой, там мужчина в кущах!
— То й що?
— Та він щось виймає!
— Пробігайте, а я тут постою.
Побігла щодуху.
А згодом з кущів виходить чолов’яга. Явно під мухою. Обтрушує штани, лається:
— Чортова баба, отак налякала! Штани обісцяв з переляку.
Що зробив чорт
На привокзальній площі в райцентрі, вщерть захаращеній людом, двоє намагаються перейнять жеребця схарапудженого.
— Іване, що ти там моняєшся?! Жени у мій бік!
— Не можу!
— А чому?!
— Чорт людей понасирав на дорозі!
Вік прожив, а так містко не навчився висловлюватись.
Не шестірка
Іде літня жінка. А два хлоп’яки, років по дев’ять, валяються в снігові.
— Що ви робите, хлоп’ята? Застудитесь!
— Я, бабусю, не застуджуся.
— А то чого не застудишся?
— Бо я — п’яний.
— О Господи, хто ж тебе напоїв?
— А я сьогодні іменинник. Родичі зібралися, чаркуються, п’ють, а я що — шестірка?
Жінка пішла, головою похитуючи. Оглянулась: іменинник знов у снігові. Качається, ногами вибрикує.