Гусятниця
Придбав гусятницю.
Він рік за нею полював: умовляв генерала продати.
Генерал привіз рушницю з війни. Хвалився, що сам Герінг із нею на полювання ходив.
Не рушниця — гармата двоствольна. Танки такою підбивати, а не гусей. Двометрові стволи. Ложе пудове. Золоті гуси по тому ложі летять. А в кожну гільзу шклянка бездимного пороху влазить. Не кажучи вже про шріт.
Генерал з неї жодного разу не вистрілив: хотів ще пожити на світі.
А цьому тільки з нею і полювати. Наїв барило таке, що й трактором з місця не зрушиш. І задниця наче в слона. Для «противєсу». Ще й мав «Мерседеса» шикарного, хороми кількамільйонні. То йому що, з отими голодранцями рівнятись? Які полюють із «тулками», мотузяччям перев’язаними.
Врешті вмовив. Одвалив десять тисяч зелених.
Спорядивсь урочисто на відкриття полювання, поїхав.
Тільки місце зайняв — припекло, куди й царі пішки ходили. «По-большому».
Вчора ж чаркувались до пізнього. А де чарка, там і наїдків гора. Він і наминав — боявся сп’яніти. Щоб руки не трусилися, коли стане на «зорьку».
«Хай ти згориш!»
Метнувся в кущі разом з гусятницею: ану ж качки налетять! І тільки усівся, вони й налетіли. Хмарою.
Він навскид і смалонув.
Бабахнуло — земля загойдалася. Трьох крижнів з неба змело. Йому ж плече одбило і до землі припечатало.
Та якби ж тільки до землі! А то по вчорашній вечері розмазало. Встиг отакенну купу накласти.
Вертався додому без трусів і штанів. Під регіт мисливців.
Продає тепер гусятницю. Дешево. Майже за безцінь. Придбати не хочете?
Не копай ями!
Зарплату отримав. Тисячу гривень. П’ятірками. Пачка — в руку не влазить.
— А можна крупнішими?
— За крупнішими під церкву паняй! — позаду із черги.
— Бери-бери, менше проп’єш!
Узяв. Ледве в кишеню улізла. По дорозі додому дощ намочив. Не дощ — злива суцільна. А він же без парасольки. Та ще й піджачок наче решето. До нитки промок. І гроші розквасило. Хоч як долонею прикривав.
Порозклеював, заслав увесь стіл, щоб просохли.
А тут сусіда принесло:
— О, а це що в тебе?
— Гроші, не бачиш! Надрукував та й розклав, щоб просохли.
— Фальшиві?
— А то ж які.
— Дай одну.
— Та бери хоч і десять!
Узяв та одразу ж і побіг до міліції:
— Ви тут куняєте, а у вас під носом гроші фальшиві друкують. Осьо подивіться!
Вся міліція стала на вуха! Бригадою налетіла.
— Фальшиві?
— Та вже ж що не справжні!
— Сам друкував?
— Звісно, що сам.
— А де верстат?
— У сусіда. Сусід узяв, теж без копійки сидить.
До сусіда рвонули. Всю квартиру догори дном перевернули. Ні грошей, ні верстата. Зате апарат самогонний знайшли. І самогонки три бутлі.
Розібралися. Його покартали за жарти й одпустили, а сусіда на триста гривень оштрафували.
Ото так: не копай ями іншому, бо сам до неї ускочиш.
Отака правда
А це ще одна про самогонку історія.
Надумався нагнати до іменин. Бо казьонки не накупишся. Приладнав апарат, включив газ, воду холодну — закапало, задзюркало: дух по кухні пішов, хоч сідай і закушуй!
А тут у двері дзвінок.
«Кого чорти принесли?»
Завмер, дихнути боїться.
А воно подзвонило і вдруге… І втретє дзеленькнуло.
Потім затихло.
«Пішло, слава Богу!»
І тільки отак подумав, як у двері чимось металевим зашкрябало. Роззувся поспіхом, до дверей навшпиньки підкрався. У вічко заглянув.
Злодій!.. Точно злодюга!.. (Сусіда обікрали три тижні тому. Отак же у двері дзвонили: перевіряли, чи є хто дома).
Нахилилося, ключі до замка підбирає.
«Ну, я ж тебе пригощу!»
Ухопив топірець, причаївся.
І тільки двері прочинилися, тільки-но голова з’явилась — тюк обушком по маківці!
Злодій під ноги і ліг.
Доки той не очуняв, зателефонував до міліції.
Прибігли одразу ж. Пов’язали злодія, а виходити не поспішають: принюхуються. Один аж облизався:
— Самогоночка?
— Та жену на іменини. Ви ж знаєте, які тепер статки.
— Нарушаете, громадянин. Положено штраф.
Як не вмовляв, склали акта.