Божественна комедія

Хто до насильства та оман вдававсь.
25 Самим лиш людям злий обман властивий
І тим бридкіший Богу, тож для них
У нижчих колах мук добір жахливий.
28 У першім – тьма насильників лихих;
Трьом смугам віддане воно суміжним,
Троїстий-бо природою цей гріх:
31 Чинити Богові, собі чи ближнім
Насильство можуть, їм та їх речам,
Як взнаєш, стежачи за думки стрижнем.
34 Насильній смерті й ранам ближній сам
Підпасти може, а маєтки в нього —
Руйнації, пожежам, грабежам.
37 Отож розбійник, ласий до чужого,
Людиновбивця і брудний палій —
Всі в першій смузі покарання злого.
40 Собі й маєткам лиха заподій
І в другу смугу муки йди терпіти,
Карайся у провині там своїй
43 Із тим, хто жити не схотів на світі,
Добро гайнує, програш покрива
І плаче там, де слід було б радіти.
46 А ці насильства – кривда Божества:
Його відкинення, хула кричуща,
Зневага до природи і єства.
49 Тому-то смуга познача найвужча
Тавром своїм Каорсу і Содом
І всіх, кому мерзенна сила суща.
52 Обман, що честь гидує ним, як злом,
Можливий і до тих, хто йме нам віру,
Й до тих, які не вірять нам цілком.
55 А ще є способи вбивати щиру
Любов природну, вдавшись до мерзот.
Тож в другім колі мучать совість хиру
58 Святош, що наживалися стокрот
З підробок та шахрайства, симонії,
Хабарництва та інших ще підлот.
61 Любов обманом нищать лиходії
Й ту, що природній додає добро
І зроджує довірливі надії.
64 Найменше з кіл є в той же час ядро
Для всесвіту й престол для пана Діте,
Там зрадників шматується нутро».
67 І я: «Учителю, твоє розвите
Пояснення висвітлює мені
Цю прірву і населення в ній скрите.
70 Але скажи: ті, хто вищить в багні,
Хто в вихрі мчить, хто мерзне в зливі з тучі,
Хто лається у марній метушні, —
73 Чом обминули місто це палюче
Раз Божий гнів над ними розітнувсь?
І чом караються так нестерпуче?»
76 І він мені: «Чого це так схибнувсь
Твій, – мовив, – розум, може, понеслися
Кудись думки й на інше він звернувсь?
79 Згадай-но краще, з пам’яттю зберися,
Що в «Етиці» твоїй було в рядку
Про три образливі для неба риси:
82 Нездержливість, злобливість та ярку
Тваринність? Ще нездержливість на кару
Заслужує порівняно легку.
85 Розглянь-но істину цю, повну чару,
І пригадай, – це саме призвело
Ті грішні душі до важкого вдару, —
88 Збагнеш, чом віковічне їх житло
Не тут і чом на кару без докорів
Їх Боже правосуддя прирекло».
91 «О сонце, лікарю коротких зорів,
Ти словом так вщасливлюєш мене,
Що всю науку радо б я оспорив,
94 Назад вернись, хай вузол розітне, —
Сказав я, – мисль твоя, чому насподі
Карається лихварство навісне?»
97 «У філософському, – він мовив, – зводі
Одне із місць пояснення дає,
Що основним початком у природі
100 Премудрість і мистецтво Божі є;
Коли ж ти іншим віддасись наукам,
Розгорнеш вчення «Фізики» своє,
103 То взнаєш, що природним всім спонукам
Мистецтво, ніби учень, вслід іде, —
Отож воно є наче Божим внуком.
106 Ти маєш знати, що Мойсей веде
У книзі «Битія», що Бог не всує
Їм двом довірив людство молоде.
109 А в лихваря щось інше за мету є,
Йде манівцями, крізь чагар та хмиз,
Мистецтвом і природою гордує.
112 Та час вже лаштуватись нам униз,
Пливуть до обрію небесні Риби,
Наблизився до Кавру сяйний Віз
115 І видно шлях, що йде в камінні глиби».