Ясміна Реза
Божество різанини
Веронік Ульє
Мішель Ульє
Аннет Рей
Ален Рей
(Усім — між сорока і п’ятдесятьма роками.)
Вітальня.
Жодного реалізму.
Жодних зайвих деталей.
Веронік і Мішель Ульє сидять навпроти Аннет і Алена Рей.
Треба, щоб одразу відчувалося, що ми вдома у родини Ульє і що ці дві пари щойно познайомилися.
У центрі — низенький столик, завалений художніми альбомами.
Два великі букети тюльпанів у джбанах.
Панує серйозна, щира й поблажлива атмосфера.
ВЕРОНІК: Тож ось наша заява… А ви складете свою… «3 листопада о пів на шосту вечора у сквері Прапорщика Дюнана після сварки одинадцятирічний Фердінанд Рей, озброївшись кийком, ударив по обличчю нашого сина Брюно Ульє. Внаслідок чого в останнього опухла верхня губа, було пощерблено два різці та ушкоджено нерв правого різця».
АЛЕН: Озброївшись?
ВЕРОНІК: Озброївшись. О, вам не подобається слово «озброївшись»? Мішелю, чим можна замінити? Схопивши? Заволодівши? Схопивши кийок — непогано, еге ж?
АЛЕН: Так, хай буде схопивши.
МІШЕЛЬ: Схопивши кийок.
ВЕРОНІК (виправляє): Схопивши… Парадокс у тім, що ми завжди вважали сквер Прапорщика Дюнана такою собі безпечною гаванню, на відміну від парку Монсурі.
МІШЕЛЬ: Саме так. Завжди кажемо: до парку Монсурі не можна, до скверу Прапорщика Дюнана — будь ласка!
ВЕРОНІК: Але це я так… У будь-якому разі ми дуже вам вдячні за те, що прийшли. Складно досягнути чогось квапливими рішеннями.
АННЕТ: Та ні, це ми вам дякуємо, ми!
ВЕРОНІК: Не думаю, що слід за щось дякувати. На щастя, існують навички співіснування!
АЛЕН: Що їх наші діти, здається, ще не набули. Тобто, я хотів сказати — наш син!
АННЕТ: Авжеж, саме наш син!.. А як бути з зубом, якщо нерв ушкоджено?..
ВЕРОНІК: Ми ще не знаємо. Записалися до лікаря. Здається, загрози для всього нерва немає.
МІШЕЛЬ: Там лише невеличка цятинка.
ВЕРОНІК: Саме так, цятинка. Частину нерва зачепило, а решту не ушкоджено. Але поки що нерв не умертвляють.
МІШЕЛЬ: Хочуть дати зубику шанс.
ВЕРОНІК: Це, принаймні, краще, ніж пломбування каналів.
АННЕТ: Авжеж…
ВЕРОНІК: Тож певний час за зубом стежитимуть, аби дати нервові час на відновлення.
МІШЕЛЬ: Хлопчині доведеться ходити з керамічною наліпкою на зубі.
ВЕРОНІК: Адже до вісімнадцяти років протезів на ставлять.
МІШЕЛЬ: Так, вона має рацію.
ВЕРОНІК: Постійні протези можна ставити лише тоді, коли процес росту зубів завершився.
АННЕТ: Звичайно… Сподіваюся… Сподіваюся, все буде гаразд.
ВЕРОНІК: Ми на це розраховуємо.
Пауза.
АННЕТ: Які чудові тюльпани!
ВЕРОНІК: Це з квіткової крамнички на ринку Мутон-Дюверне. Знаєте, нагорі?
АННЕТ: Звісно, знаю.
ВЕРОНІК: Їх щоранку доставляють із Голландії. Десять євро за п’ятдесят тюльпанів.
АННЕТ: Справді?
ВЕРОНІК: Знаєте ту крамничку? Нагорі?
АННЕТ: Так, знаю.
ВЕРОНІК: Не знаю, чи вам відомо, але він не хотів виказувати Фердінанда.
МІШЕЛЬ: Так, він відмовлявся.
ВЕРОНІК: Дивне видовище: у дитини немає обличчя, зубів — і вона відмовляється говорити!
АННЕТ: Уявляю.
МІШЕЛЬ: Брюно не хотів виказати його зі страху, що друзі вважатимуть його за наклепника. Веронік, треба дивитися правді в очі, це була не просто мужність.
ВЕРОНІК: Згодна, проте мужність — також прояв колективізму.
АННЕТ: Звісна річ… Тоді як?.. Мені цікаво, як ви в такому разі дізналися про Фердінанда?..
ВЕРОНІК: Дуже просто: ми пояснили Брюно, що, захищаючи цього хлопчика, він лише шкодить йому.