МІШЕЛЬ: Гадаю, у нього інші турботи.
ВЕРОНІК: Брюно не був прив’язаний до Хрумка.
МІШЕЛЬ: Чули? Хрумко! Оце так прізвисько! Тьху!
АННЕТ: Якщо вас не мучить сумління, то чому ви гадаєте, що воно має мучити нашого сина?
МІШЕЛЬ: Слухайте, чхати я хотів на всі ці дурнуваті теревені! Ми намагалися бути милими, навіть тюльпани купили, дружина представила мене як лівака, одначе правда в тому, що я не контролюю себе, у мене твердий характер!
АЛЕН: Ми тут усі такі.
ВЕРОНІК: А от і ні! Мені дуже шкода, але не всі тут такі тверді.
АЛЕН: Гаразд, ви не тверда.
ВЕРОНІК: І слава Богу!
МІШЕЛЬ: Звісно, дарджилінґ, ти не тверда, ти освічена жінка, ти ніколи не схибиш…
ВЕРОНІК: Навіщо ти мене ображаєш?
МІШЕЛЬ: Я тебе не ображаю. Якраз навпаки.
ВЕРОНІК: Та ні, ображаєш — і добре це розумієш.
МІШЕЛЬ: Це ти влаштувала цей «світський раут», а мене просто втягнула…
ВЕРОНІК: Втягнула?!
МІШЕЛЬ: Саме так.
ВЕРОНІК: Неприємно це чути.
МІШЕЛЬ: Чому ж? Ти ж ратуєш за блага цивілізації — ось і маєш!
ВЕРОНІК: Авжеж, я ратую за блага цивілізації! Дякувати Богу, ще є такі люди! (Мало не плаче.) По-твоєму, твердий характер — це краще?
АЛЕН: Ну ж бо…
ВЕРОНІК: Ні, ну скажіть: це нормально — докоряти тим, що ти недостатньо тверда?..
АННЕТ: Ніхто цього не казав. Вам ніхто нічим не докоряє.
ВЕРОНІК: Звісно що докоряє! (Плаче.)
АЛЕН: Та ні!
ВЕРОНІК: А що я мала робити?! Подати скаргу? Авжеж, ми могли би не зустрічатись, а просто подати одне на одного страхові позови…
МІШЕЛЬ: Годі, Веро…
ВЕРОНІК: Що годі, що?!
МІШЕЛЬ: Це вже занадто…
ВЕРОНІК: А мені байдуже! Прагнеш уникнути дріб’язковості, а в результаті тебе принижують і залишають на самоті…
АЛЕН (його мобільний вібрує): Так, слухаю… «Хай доведуть!» «Доведіть це!» Проте, на мою думку, краще взагалі не відповідати…
МІШЕЛЬ: Людина весь час самотня. Всюди і завжди. Хоче хтось рому?
АЛЕН: Слухайте, Морісе, я на зустрічі, передзвоню з офісу… (Кладе слухавку.)
ВЕРОНІК: Ось, бачите — доводиться жити з абсолютно негативною людиною.
АЛЕН: Це ви про кого?
МІШЕЛЬ: Про мене.
ВЕРОНІК: І як я могла на це піти! Не треба було укладати шлюб!
МІШЕЛЬ: А я тобі це казав!
ВЕРОНІК: Ти мені це казав?!
МІШЕЛЬ: Авжеж.
ВЕРОНІК: Ти мені казав, що не хотів цього шлюбу?
МІШЕЛЬ: Мені ця ідея була не до вподоби.
АННЕТ: І все ж ідея була чудова…
МІШЕЛЬ: Ой, не треба!.. (Високо піднімає пляшку рому.) Ну ж бо, хто буде пити?..
ВЕРОНІК: Ти казав мені, що ця ідея тобі була не до вподоби?!
МІШЕЛЬ: Здається, казав.
ВЕРОНІК: Здається?!
АЛЕН: Налийте мені — але трошечки!
АННЕТ: Хіба ти не збирався йти?
АЛЕН: Я що, не можу випити келишок, якщо пропонують?
Мішель наливає Аленові.
ВЕРОНІК: Подивися мені в очі і повтори, що ми не дійшли згоди щодо цього питання!
АННЕТ: Веронік, заспокойтеся, це не дасть жодних результатів…
ВЕРОНІК: А хто вранці заборонив їсти пиріг? Хто сказав — залиш шматочок для подружжя Рей?! Хто сказав, га?!
АЛЕН: Дуже мило з вашого боку.
МІШЕЛЬ: До чого тут це?
ВЕРОНІК: До чого?! Як — до чого?!
МІШЕЛЬ: Коли приймаєш людей, треба підготуватися.
ВЕРОНІК: Ти брешеш, брешеш! Він бреше!
АЛЕН: Слухайте, чесно кажучи, дружина довго вмовляла мене. Коли тебе виховують у мужніх ідеалах Джона Вейна, немає жодного бажання вирішувати подібні справи розмовами.
МІШЕЛЬ: Ха-ха-ха!
АННЕТ: А я думала, твій взірець — Айвенго.
АЛЕН: Ідеали ті самі.
МІШЕЛЬ: Вони доповнюють одне одного.
ВЕРОНІК: Доповнюють! Господи, Мішелю, годі принижуватись!
АННЕТ: Даремно я його сюди притягнула.
АЛЕН: Ну а чого ти чекала, цуцику мій?.. А й справді, кумедне прізвисько… Ти думала, що ми побачимо загальне примирення? Чудовий ром!