ВЕРОНІК: Авжеж! Певна річ.
АННЕТ: Навіть не знаю, якими словами…
Веронік веде Аннет до ванної та повертається.
ВЕРОНІК: Просто жах!
МІШЕЛЬ: Не варто було йому мене провокувати.
ВЕРОНІК: Та й вона нестерпна.
МІШЕЛЬ: Принаймні приємніша за нього.
ВЕРОНІК: Лицемірна.
МІШЕЛЬ: А мені вона симпатичніша.
ВЕРОНІК: Гидотна парочка. Не розумію, чому ти їх захищаєш? (Обприскує одеколоном тюльпани.)
МІШЕЛЬ: Я їх не захищаю. Чого це ти раптом так вирішила?
ВЕРОНІК: Тягнеш час, хочеш, щоб і кози ситі були, і сіно ціле…
МІШЕЛЬ: А от і ні!
ВЕРОНІК: Так! Розповідаєш про свої подвиги, коли був ватажком, погоджуєшся з тим, що вони можуть робити зі своїм сином що завгодно, хоча їхній малий є небезпечним для суспільства, а отже, це стосується всіх! Просто божевільна якась, так обблювати мої книжки! (Вона прискає парфумами на Кокошку.)
МІШЕЛЬ (показує): І долганів…
ВЕРОНІК: Коли відчуваєш, що лізе нагору, треба одразу бігти до туалету!
МІШЕЛЬ: І Фудзіту[7]…
ВЕРОНІК (обприскує все): Гидота яка!
МІШЕЛЬ: Коли зайшла мова про сантехніку для туалетів, я ледве стримався.
ВЕРОНІК: О, ти гідно тримався!
МІШЕЛЬ: Добре ж я йому відказав, еге ж?
ВЕРОНІК: Дуже дотепно. Особливо про комірного.
МІШЕЛЬ: Бридкий тип! Як він її називає?
ВЕРОНІК: Цуциком.
МІШЕЛЬ: А й справді, цуциком!
ВЕРОНІК: Подумай лише: цуцик! (Вони сміються.)
АЛЕН (повертається з феном): Еге ж, я називаю її цуциком.
ВЕРОНІК: О… Даруйте, це ми так, по-доброму кепкуємо… Це ж найлегше — покепкувати з прізвиськ, які даємо близьким! Гей, Мішелю, а ми як одне одного кличемо? Ще кумедніше, правда ж?
АЛЕН: Фен вам потрібний?
ВЕРОНІК: Дякую.
МІШЕЛЬ: Дякую. (Вихоплює фен із рук Алена.) Ми одне одного називаємо дарджилінґ, як чай. Здається, це значно кумедніше за цуценятко!
Мішель вмикає фен і починає сушити книжки.
Веронік пригладжує вологі сторінки.
МІШЕЛЬ: Тисни, тисни дужче!
ВЕРОНІК (перекрикуючи шум фена): Як вона, бідолашна? Їй краще?
АЛЕН: Краще.
ВЕРОНІК: Я неправильно відреагувала, мені дуже соромно.
АЛЕН: Та нічого.
ВЕРОНІК: Накинулася на неї зі своїм каталогом — досі не можу прийти до тями.
МІШЕЛЬ: Перегорни сторінку. Та тримай, тримай же її!
АЛЕН: Так можна й подерти.
ВЕРОНІК: А й справді… Годі, Мішелю, воно вже сухе. Часом так прив’язуєшся до речей, навіть і не знаєш, чому.
Мішель закриває каталог, і вони вдвох ставлять на нього стос книжок.
Мішель сушить Фудзіту, долганів та інші альбоми.
МІШЕЛЬ: Ну ось! Чиста робота! А звідки таке прізвисько — цуцик?
АЛЕН: Із пісні Паоло Конте[8] — ва-ва-ва…
МІШЕЛЬ: О, то я її знаю! (Наспівує.) А наш дарджилінґ — це змінене англійське darling. З’явилося після весільної подорожі до Індії. Дурне, еге ж?
ВЕРОНІК: Не треба було мені туди їхати!
МІШЕЛЬ: Не відволікайся, дарджилінґ.
ВЕРОНІК: Що?.. (Повертається Аннет.) О, Аннет! Я так хвилювалась… Вам краще?
АННЕТ: Здається що так.
АЛЕН: Якщо ти не впевнена, тримайся подалі від столика.
АННЕТ: Рушник я поклала до ванни — не знала, куди його подіти.
ВЕРОНІК: Правильно зробили.
АННЕТ: Бачу, ви все вичистили. Мені дуже шкода.
МІШЕЛЬ: Усе гаразд. Уже все владналося.
ВЕРОНІК: Аннет, даруйте, що не приділила вам достатньо уваги. Кинулася відразу до свого Кокошки…
АННЕТ: О, не турбуйтесь!
ВЕРОНІК: Я повелася неправильно.
АННЕТ: Ну що ви… (Після ніякової паузи.) Я тут подумала собі, поки була у ванній…
ВЕРОНІК: Що подумали?
7
Леонард Фудзіта (Léonard Fujita, 1886—1968) — франко-японський митець (графік, художник, гравер, ілюстратор, гончар, фотограф, кінорежисер, кутюр’є).