На другому березі Здіржниці, в районі устіцького гостинця, кіннота і піхота ще мали що робити. Із хмар куряви долинав брязкіт заліза, гуркіт, крики. Землею стелився чорний дим, горіли Пршедліце і Грбовіце, сільця на другому березі річки, бо там теж, судячи зі звуків, тривала різанина.
Коні форкали, крутили головами, щулили вуха, бокували, переступали ногами. Дошкуляла спека.
З тупотом, збиваючи пилюку, до них галопом під’їхали вершники, серед них Рогач з Дубе, Вишек Рачинський, Ян Блег з Тєшніці, Пухала.
— Майже по всьому, — Рогач протяжно харкнув, сплюнув, обтер губи тилом долоні. - їх було якихось тринадцять тисяч. Ми перебили, за приблизними підрахунками, зо три з половиною тисячі. Наразі. Бо там ще триває робота. У саксонців коні втомлені, не втечуть. Так що ще додамо до рахунку — доб’ємо, як на моє око, — десь так до чотирьох тисяч.
— Може, це й не Грюнвальд, — вишкірився Добко Пухала. Веняви на його щиті майже не було видно з-під шару кривавого багна. — Може, й не Грюнвальд, але теж гарно. Що, милостивий князю?
— Пане Прокоп, — Корибутович ніби й не чув його. — Чи не час подумати про християнське милосердя?
Прокоп Голий не відповів. Рушив конем униз по схилу, над Здіржніцю. Поміж трупи.
— Милосердя милосердям, — гнівно сказав Якубек з Вржешовіц, гейтман Біліни {1}[39], який їхав трохи позаду. — А гроші грішми! Це ж бо чисті збитки! Он, дивіться, оцей-от, без голови, на щиті золоті перехрещені вила. Значить, Калькройт. Викуп — щонайменше сто кіп дореволюційних грошів. А цей-от, з бебехами наверху, виноградарські ножі в скошеному справа полі, - буде Дитріхштайн. Знатний рід, мінімум триста…
Над самою річкою Сирітки, які обчищали мертвих, витягнули з-під купи трупів живого юнака в збруї та яці з гербом. Юнак упав на коліна, склав руки, благав. Потім почав кричати. Дістав сокирою, перестав.
— У чорному полі зсунуто-протизубчатий срібний пояс, — зауважив без емоцій Якубек з Вржешовіц, знавець, як виявилося, геральдики та економіки. — Значить, Нессельроде. З графів. З п’ятсот було би за шмаркача. Марнуємо ми тут гроші, брате Прокопе.
Прокоп Голий обернув до нього своє селянське обличчя.
— Бог суддя, — хрипко сказав він. — Ці, які тут лежать, не мали Його печаті на чолах. Не було їхніх імен у книзі живих.
— Зрештою, — додав він після хвилини важкого мовчання, — ми їх сюди не запрошували.
— Неплах.
— Що?
— Ти весь час наказуєш за мною шпигувати, твої головорізи весь час лазять за мною. Ти й далі наказуватимеш за мною стежити?
— А що?
— Мені здається, що нема потреби…
— Рейневан. Хіба я тебе повчаю, як ставити п’явки? Якийсь час вони мовчали. Флютик весь час повертався поглядом до обрізаного зашморгу, що звисав зі стелі.
— Щурі, - замислено мовив він, — утікають з тонучого нефа. Не тільки у Шльонську щурі змовляються по грангіях і в замках, шукають протекції з-за кордону, лижуть зади єпископам і герцогам. Бо їхній неф тоне, бо страх кипить їм у дупі, бо кінець примарним надіям. Бо ми вгору, а вони вниз, до клоаки! Корибутович гепнувся, під Усті — погром і побоїще, ракушани розбиті наголову і знищені під Цветтелем, у Лужицях пожежі аж до самого Згожельця. Угерський Брод і Прешбург охоплені страхом, Оломоуц і Трнава дрижать за мурами. Прокоп тріумфує…
— Наразі.
— Що “наразі”?
— Там, під Стршибором… У місті говорять…
— Я знаю, що говорять у місті.
— На нас іде хрестовий похід.
39
Пояснення мір і ваг, що застосовувалися в середньовіччі, монетарних одиниць, незрозумілих слів, переклади латинських сентенцій, пісень, гімнів, хоралів та хронік, бібліографічні дані джерел, а також різноманітні цікаві відомості тієї епохи ви знайдете наприкінці книги. Хоча — одразу попереджаємо — не всі. Адже, як ми знаємо, автор вважає, що самому ритися у словниках, лексиконах та енциклопедіях — це велике задоволення, а позбавляти читача задоволення не годиться (Примітка видавця польського видання).